Пилип’юк–еталон

Ніяк не складеться український фоторинок. Начебто вже давно перестали бути дивиною фотовернісажі, Київська фотобієнале за кілька років утвердилася серед найочікуваніших мистецьких подій, повно народу на щорічних фотоярмарках, навіть кілька цікавих спеціальних журналів виходить. Але на всіх цих ринкових чинниках лежить тінь минущості — немає «вічного» стрижня. На розвинутих фоторинках світу цементуючою основою є фотокнижки. На бенефіс кожної і працює уся згадана інфраструктура.

Причому, означення «фотокнижка» має логічний наголос на другій частині слова, а відповідно, такому виданню притаманні усі ознаки феномену: сюжет, інтрига, зав’язка, кульмінація, епілог. Звичайно, в Україні траплялися подібні видання, але їх чи й набереться по одному на кожний з двадцяти років Незалежності. Серед пріоритетів жодного видавництва немає випуску творів фотомистецтва. 2008–го була постала у Києві фірма «Артбук» і підготувала п’ять класичних фотокнижок. Але вдарила криза — і поки це все.

І який тепер лишився «книжковий» вихід для фотохудожників (окрім, звісно, видавати альбоми власним коштом)? Лише працювати у сегменті туристичної і краєзнавчої літератури. Але й тут вони не мають твердого ґрунту через розрідженість ринку. Це «Ташен» може собі дозволити завалити прилавки фотокнижками про Нью–Йорк різних художніх форматів: репортерська зйомка, неприступні для туриста ракурси, світ архітектурних деталей, людські типи на тлі знайомих світові пам’яток тощо. Український же видавець за відсутності конкурентного асортименту змушений ставити на масову фішку: відтворення туристично привабливих міських та природних ландшафтів у стилістиці упізнаваного натуралізму. Цей «жанр» американська дослідниця світлярського мистецтва влучно назвала «фотоінвентаризацією» (Сьюзен Зонтаґ. Про фотографію. — К.: Основи, 2002).

Творчість — це заперечення шаблону, здатність побачити у звичайному несподіване. А тут видавнича політика диктує майстрові дивитися у вічко камери «як усі». Тому–то переважну більшість українських туристично–краєзнавчих фотоальбомів ніяк розглядати у контексті «чистого» мистецтва. Можна хіба сепарувати з огрому фотосвідчень картини, гідні музейної експозиції. Як–от, у випадку чотирьох нових альбомів Василя Пилип’юка, що фігурують у списку «Лідерів літа».

Либонь, найбільш «авторський», сказати б, із них — «Для тебе, Львове, я живу! 100 вибраних світлин». Видання явно орієнтоване на Євро–2012: шість мов, зручні для авіаперевезень формат і вага. Та оскільки автор сам є видавцем, то змушений також взорувати на масові смаки — продукувати туристичну інвентаризацію. Попри те, маємо чимало світлин, що зупинять погляд прискіпливого поціновувача. Навіть той, хто неодноразово бував у Львові, буде заскочений невловимим для простого перехожого виглядом відомих будівель центру міста. Будинок книги на вулиці Міцкевича раптом постає величним архітектурним монументом (чого не видно зі «звичайних» точок огляду), а готель «Жорж» стає схожим на італійську гравюру a la Белотто. Окрема тема — нічна зйомка, яка перетворює Львів на готичну місцину в дусі Каспара Давіда Фрідріха.

Альбом «Земле Франкова, вклоняюсь тобі! Львівщина» також зорієнтований на футбольний фест, але вже з точки зору замовника — облдержадміністрації: не так на приватного екскурсанта, як на офіційного гостя. Тут у В.Пилип’юка учетверо більше місця, а відтак і взірцевих світлин трапляється чимало. Взірцевих — в освітньому розумінні: як зразків для опанування фототехнікою (і мистецькими техніками взагалі) початкуючими професіоналами. Наприклад, старовинна будівля Опери, «оживлена» фрагментом фізично відчутної прохолоди фонтана перед фасадом (навіть із зафіксованою веселкою) та діагональною вервечкою галасливо–барвистої молоді. Залучення кількох планів в одній експозиції — ексклюзив майстра. А вже коли складний рельєф, що членує перспективу, дає йому, як–то кажуть, карти в руки, Василь Пилип’юк використовує це на сто відсотків — тут прикладів не злічити. Хіба що згадати фіксацію (знову–таки еталонну) туману задля творення перспективи, максимально наближеної до можливостей людського ока. Ще одна Пилип’юкова фішка, що додає «об’ємності» його світлинам — вписування у простір кадру пташиного лету (технічно вельми складне).

Взагалі–то, Василь Пилип’юк — співець кольору; він у майстра — формоутворюючий. Навіть у так званому промисловому фото: червоний колір новеньких львівських автобусів або фіолетовий — електромереж створюють привабливий образ десь посередині реклами й офісного дизайну. Зимова чорно–біла гірська Турка завдяки вхопленим кольоровим міні–акцентам перетворює панорами на алюзії мало не до «Повернення мисливців» Бройгеля. Саме компонуванням кольорів у кадрі майстер перетворює назагал відомі види або й просто ужиткові речі на туристичні ікони.

У здавалося б тематично обмеженому ювілейному альбомі «Людям дорога служить. 150 років Львівській залізниці» автор далеко виходить за рамки парадного звіту. Мабуть, допомогла біографія: кар’єра майбутнього Шевченківського лавреата почалася з малопомітної посади фотокора газети «Львівський залізничник» у далекому 1971–му. Чверть книжки — історія залізниці, що улягає сімома областями: архівні фото, старі видові поштівки, цікава статистика.

На власне Пилип’юкових сторінках так зване «промислове фото» посідає головне місце. Але наскільки це далеко від репортажної одноманітності! Тут — відчуття стрімкого руху мостом, знятим у герметичній перспективі. Там — панорама замкових руїн, повз які пролітає потяг (або так само пролітає повз зосередженого рибалку на березі річечки уздовж насипу). Онде — арабескові ритми колій та різнобарвні вагонні ланцюжки. А раптом — цілком кіберпанкове вагонне депо.

У фотокнижці «Україно, ти для мене диво!», яку сам автор вважає кращою з новинок, йому, проте, не вдалося вийти за межі каталогу. Утім жанр авторської міні–енциклопедії і не передбачає презентації винятково обраного. Але — знов–таки — окремі світлини цілком адекватні вищим успіхам «National Geografik»: узяти б, світлину Долини нарцисів у Закарпатті (хто тільки її не знімав — а Пилип’юкове фото незабутнє). Знов–таки — тумани і птахи. А деякі світлини уперто вимагають аналогій з класичним малярством — наприклад, iз градацією кольорів Каміля Коро.

Висновок простий: Василь Пилип’юк — еталонний фотомайстер. Йому підвладне все: панорами; зйомка з найвищих архітектурних об’єктів і навіть з літальних апаратів; перспективи вулиць із ракурсу кішки чи собаки; віддзеркалення у післядощових калюжах і в полірованих дахах автівок; фіксація сонця (особливо призахідного); моделювання світла, що оживляє скульптуру; вишукані, як для журналу «Воґ», інтер’єри; приборкані тіні — словом, «Світло й Тінь» (як і зветься його персональне видавництво). З огляду на бездоганну технічну якість Пилип’юкових світлин, доречно навести ще два теоретичні розмисли, безумовно дотичні його творчості. С.Зонтаґ: «Малярство ніколи не обіцяло так безсоромно довести, що світ прегарний». Сучасний російський фотокритик: «В жизни мы не наблюдаем таких ярких красок. Их появление на фотобумаге — как бы провокация техники, которая стремится лакировать окружающий мир» (Олег Шишкин. Ч/Б. — Москва: Новое литературное обозрение, 2005).

ЛІДЕРИ ЛІТА: «ВІЗИТІВКА»

Далі публікуємо результати літньої експертної сесії Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року’2012», яка оцінила піврічний видавничий репертуар і назвала книжки–Лідери літа. Оскільки остаточні місця визначаться по оцінюванні всього річного асортименту в грудні, нині подаємо по сім найцікавіших книжок у кожній підномінації за абеткою.

Мистецтво

Архітектура України. Книга друга. Сер. «Творці епохи». — К.: Оріана, 312 с.(п)

Игорь ГИЛЬБО. …к печке задом; Шекспір на Майдані. — К. : Оптіма, 240+40 с.(п/о)

Адальберт ЕРДЕЛІ. ІМЕN. Літературні твори, щоденники, думки. — Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 440 с.(п)

Гілель КАЗОВСЬКИЙ. Книжкова графіка митців Культур–ліги. — К. : Дух і Літера, 240 с.(о)

Борис Косарев. Харківський модернізм 1915—1931. — К.: Родовід, 214 с.(о)

Тетяна ПАВЛОВА. «Василь Єрмілов жде весну». Сер. «Мала серія українського модернізму». — К.: Родовід, 108 с.(о)

Михаил ХИМИЧ. Живопись: Альбом–каталог. — К. : Дух і Літера, 56 с.(о)

Етнологія / етнографія / фольклор / соціолінгвістика

М. С. БІЛАН, Г. Г. СТЕЛЬМАЩУК. Український стрій. — Л.: Апріорі, 314 с.(п)

Від Романа до Йордана: обряди, символи, страви. — Л.: Свічадо, 140 с.(п)

Казки Чернігівщини; Казки Степової Кіровоградщини. Сер. «Українські народні казки». — Чернівці: Букрек, 452+504 с.(п)

Василь КОБИЛЮХ. Праукраїна і санскрит. — Тернопіль: Мандрівець, 812 с.(п)

Оксана КОСМІНА. Традиційне вбрання українців. Том ІІ. Полісся. Карпати. — К.: Балтія–Друк

Л. Г. МУШКЕТИК. Людина в народній казці Українських Карпат. — К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики і етнології, 320 с.(о)

Ігор ЮРЧЕНКО. Гуцульська різьба. Візуально–морфологічні закономірності орнаменту: теорія і практика. — Л.: Видавництво Львівської політехніки, 368 с.(п)

Краєзнавча і туристична література

1001 место Украины, которое нужно увидеть. — К.: Арій, 624 с.(о)

Awesome Ukraine (Дивовижна Україна). — К.: Основи, 102 с.(о)

Михаил КАЛЬНИЦКИЙ. Еврейские адреса Киева. — К.: Дух і Літера, 368 с.(п)

Сергій ЛЕПЯВКО. Чернігів. Історія міста. — К.: Темпора, 432 с.(п)

Василь ПИЛИП’ЮК. Для тебе, Львове, я живу! 100 вибраних світлин; Земле Франкова, вклоняюсь тобі! Львівщина; Людям дорога служить. 150 років Львівській залізниці; Україно, ти для мене диво! — Л.: Світло й Тінь, 104+254+272+176 с.(с)

Соломонова Червона Зірка. — К.: Темпора, 490 с.(о)

Станиславів — Станіслав — Івано–Франківськ. — Л.: Манускрипт–Львів, 584 с.(п) Кількість знаків з пробілами: 7 164