Той, що пішов. І залишився назавжди

...Його ім’я розгублена афіша

Уже несла, як вечоровий дзвін.

Яка у залі западала тиша,

Коли на сцені ще з’являвся він!

...А поруч грали молоді, високі.

Зривали голос, морщили чоло.

Але це так, це все іще масовка.

І серед них Його ще не було.

А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.

Її уже не викличеш на «біс».

Остання дія... Кладовище. Похорон.

В безсмертя очі також повні сліз.

Ліна Костенко

«Геніальність» — визначення крихке і суб’єктивне. Бо те, що здається ідеальним для одного, інший розкритикує вщент, не шкодуючи при цьому ні аргументів, ні емоцій. З генієм Богдана Ступки погоджувався кожен, хто хоча б один раз бачив його на сцені чи в кіно. Десятки кіно– і театральних ролей, активна громадянська позиція, найвищі державні відзнаки, у тому числі й Національна премія імені Шевченка, посада міністра культури — його біографія майорить яскравими сторінками, вчинками, на які здатні одиниці і які заслуговують на повагу всіх інших... Позавчора обірвалося земне життя народного артиста, Героя України Богдана Ступки. Тяжка хвороба, з якою актор боровся протягом останніх років, не залишала шансів на одужання... До свого 71–го дня наро­дження Ступка не дожив трішки більше місяця. Сьогодні в Театрі Франка відбудеться прощання з Богданом Ступкою. Поховають Актора на Байковому кладовищі.

Він починав у Львові — закінчив драматичну студію при Львівському театрі імені Заньковецької (потім — театрознавчий факультет Київського театрального інституту імені Карпенка–Карого). Перша ж роль майбутнього прем’єра української сцени — Механтроп у виставі Олександра Левади «Фауст та смерть» театру імені Заньковецької — стала приводом для розмов про народження не просто високопрофесійного, а видатного, сміливого, непересічного актора. Його кінодебют у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах із чорною ознакою» був також помітним і багатообіцяючим: своєрідна акторська манера Ступки виглядала дуже незвично і навіть виклично в контексті спокійно–улесливого існування в кадрі, що практикувало радянське кіно сорок років тому. У подальших роботах Ступка так само вирізнявся індивідуальністю, яка прекрасно гармоніювала з творчим задумом режисера тієї чи іншої картини: «Все починається з любові», «Із життя Остапа Вишні», «Заради сімейного вогнища», «Молитва про гетьмана Мазепу», «Вогнем і мечем», «Схід–Захід», «Водій для Віри», «Свої», «Сафо», «Тарас Бульба»... В останні роки він знімався особливо активно. Вже цієї осені на екрани вийде кілька нових картин за участю Ступки, зокрема і «Одного разу в Ростові», під час роботи над якою актора госпіталізували просто зі знімального майданчика...

Свій київський період Богдан Ступка розпочинав разом iз товаришем та вчителем Сергієм Данченком, з яким разом перебрався до столиці і почав працювати в Театрі імені Франка. Його першою роллю на цій сцені став Микола Задорожний з «Украденого щастя» — цією виставою франківці багато років відкривали черговий сезон. Саме тут він обзавівся чималою армією шанувальників, які штурмували касу театру з надією придбати квиток на вистави за його участю, а особливо — на «Тев’є–Тевель», де Ступка в обрамленні зоряного неба Данила Лідера випромінював таку потужну енергетику, яка на людей у залі діяла, мов наркотик — хотілося бачити та чути його знову і знову. «Щоб створити якусь достойну художню річ, потрібно завжди сумніватися в собі, — таким був секрет успіху Богдана Ступки. — Немов би ти починаєш з нуля. Білий аркуш, як у поета. Він написав красиву поему, а тепер треба ще одну чи просто вірш, а не виходить, і він страждає...» Згодом Ступка очолив Театр Франка і пропрацював на цій посаді понад десять років.

Він мріяв про роль Фірса у виставі «Вишневий сад» — спектакль мав ставити російський режисер Вадим Дубровицький і грати у ньому мали російські актори. «А мій Фірс говоритиме українською, — розповідав тоді Богдан Сильвестрович. — Він старий слуга із простих людей, йому можна...» Не судилося... Останнім часом Богдан Сильвестрович уже не виходив на сцену — хвороба змусила його багато часу проводити на лікарняному ліжку. Але на відкриття Камерного майданчика Театру імені Франка він не міг не прийти. Сивого Ступку, що опирався на паличку, зустріли гучними оваціями. А привітати колегу з цією видатною подією — Камерну сцену франківці будували понад двадцять років — тоді приїздив популярний російський актор Сергій Гармаш, який називав Богдана Сильвестровича своїм батьком.

...Усі, кому пощастило побувати на минулорічному ювілейному вечорі Богдана Ступки, запам’ятають його саме в цих декораціях. Сцена Театру Франка, Let my people go Луї Армстронга, ювіляр за барабанною установкою на передньому плані, який iз молодечим запалом виголошує: «Все наше життя — це суцільна імпровізація, а значить все наше життя — це джаз». Тепер його театральний джаз в Українській драмі продовжуватимуть син Остап і онук Дмитро Ступки.

ПРЯМА МОВА

Сергій Тримбач,
голова Національної спілки кінематографістів України:

— Богдан Ступка завжди був актором, що несе у своєму єстві, у своєму артистичному апараті почуття і комплекси свого народу. Гордого і такого невпевненого в собі. Котрий упродовж останнього століття зазнав таких випробувань, які не раз ставили його на межу існування. Страх загибелі, загибелі всерйоз, залишається. Одначе Богданові Ступці вдається переплавити його в енергію мистецтва. Енергію, що компенсує багато фобій. І це робить його однаково цікавим і однаково успішним не тільки в Україні, а й у Польщі, в Росії. Далі скрізь...

Лесь Танюк,
голова Національної спілки театральних діячів України:

— Вихований режисером Борисом Тягном у методиці школи Леся Курбаса, Богдан Ступка став реальним втіленням мрії реформатора української сцени про актора майбутнього — «інтелектуального арлекіна», якому доступні всі жанри сценічної культури — від реалістичного портрету до театральної героїки, від сатиричної комедії до трагедійних висот короля Ліра й царя Едіпа; створені ним сценічні й кінообрази давно стали своєрідною енциклопедією української театральної майстерностi. Богдан Ступка продовжив і розвинув передовсім трагікомедійну лінію в майстерності актора, вважаючи своїми попередниками й навчителями Йосипа Гірняка, Мар’яна Крушельницького, Михайла Чехова, Соломона Міхоелса, увійшовши до плеяди найвидатніших акторів сучасності. Не перебільшенням звучить і фраза Євгенія Євтушенка: «Богдан Ступка — первый артист планеты!».

Осиротілий український театр прощається з Тобою, наш дорогий. Незабутній Друже! Пам’ять про Тебе не згасне ніколи.

ДОСЬЄ «УМ»

Ступка Богдан Сильвестрович

Народився 27 серпня 1941 року в селищі Куликів Жовківського району Львівської області. 1961 року закінчив акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі ім. М. Заньковецької і до 1978 року працював на його сцені. Згодом переїхав до Києва, понад 30 років служив Театру ім. Івана Франка.

У 1993 році за головну роль у виставі «Тев’є–Тевель» за Шолом–Алейхемом отримав Шевченківську премію

З 1999 по 2001 був міністром культури та мистецтв України в уряді Віктора Ющенка.

2001 року після смерті Сергія Данченка очолив Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, художнім керівником якого залишався до кінця своїх днів.

Народний артист УРСР (1980), народний артист СРСР (1991), Герой України (2011).