Роман Пачев: Ми робимо шоу для глядачів

В останні роки в Україні й світі стрімко набирає популярності пляжний футбол. М’яч на піску дедалі більше ганяють професіонали, а не лише відпочивальники. «Без сумніву, це професіональний вид спорту, адже досягти високих результатів без кропіткої роботи просто не можливо», — каже тренер збірної України з пляжного футболу Сергій Кучеренко, який вивів наших «пляжників» на чемпіонат світу–2013, що відбудеться на Таїті.

Одним із лідерів української збірної, яка на недавньому Кубку світу в Москві посіла високе третє місце, є одесит Роман Пачев. Про нього головний тренер каже: «справжній професіонал». А ще — прогресивна, дотепна людина з трьома освітами, в чому особисто переконався кореспондент «України молодої».

Моря, пляжі, красиві місця й важкий пісок

— Романе, більшість спортсменів обирають своє заняття ще в дитинстві. А ви, певно, зробили вибір на користь пляжного футболу у зрілому віці. Що спонукало до такого рішення?

— Так, справді. Спочатку я грав у великий футбол, потім у міні–футбол. Пляжний футбол зацікавив мене своєю специфікою — це дуже динамічний, видовищний вид спорту. Можна сказати, це шоу для глядачів, де можна у великій кількості виконувати складні технічні елементи на кшталт ударів у падінні через себе. Голів тут багато, вони забиваються з будь–якого клаптика поля.

Пляжний футбол цікавий ще тим, що найчастіше пов’язаний із морем, красивими місцями...

Але, думаю, що вирішальним фактором, який посприяв моєму вибору, стало бажання грати у збірній країни. У великому футболі дуже складно потрапити в національну команду. У пляжному — простіше.

— Насправді звучить дуже привабливо, але ж, напевно, є у вашому виді спорту і якісь негативні моменти?

— Головна особливість пляжного футболу — це покриття. Пісок серйозно ускладнює роботу з м’ячем, тому тут потрібні висока концентрація та координація. Щоб демонструвати результат на піску, ці якості у спортсмена мають бути розвинені якомога краще. Водночас, якщо ти не готовий фізично, то ти також не зможеш грати в пляжний футбол.

— Виходить, що тут, у порівнянні з великим футболом, навантаження вищі?

— Так, звичайно. За ті чотири хвилини, які ти проводиш у зміні на майданчику, працюєш на максимальних обертах. Фактично часу, щоб постояти, відпочити немає.

І уже в цей короткий часовий проміжок пісок дається взнаки — швидко втомлюються м’язи. Напевно, це один із мінусів пляжного футболу.

Улюблена справа та додаткова робота

— Ну, а якщо озирнутися назад, то чому у вас не склалося з великим футболом?

— В юності я прагнув грати у класичний футбол, виступав за юніорську команду з Іллічівська. Проте на заваді кар’єрному зростанню стала загальна хвороба нашого спорту. Коли наша команда мала заявлятися у другу лігу, зупинилося фінансування клубу, і команда розбіглася. Ті, хто залишилися, почали грати в міні–футбол. А з нашим спонсором існувала домовленість, що після завершення міні–футбольного сезону ми переключаємося на пляжний. Було це у 2006–му. Завершували один сезон, починали інший, представляли на піску інтереси команди «Старт», яка, до речі, завжди грала в суперфіналі чемпіонату України.

— Зізнайтеся, пляжний футбол — ваша робота чи хобі?

— Усі хлопці, які зараз грають у збірній, — фанати своєї справи. До роботи ми ставимося з повною відповідальністю, але складність полягає ще й у тому, що наші заробітки в пляжному футболі занадто малі, щоб за них можна було утримувати сім’ю. Тому більшість хлопців, а, можливо, й усі, мають іншу, офіційну роботу. Виходить, пляжний футбол можна назвати улюбленою справою, паралельно до якої доводиться заробляти додаткові кошти.

І, відверто, шкода, що так. Хотілося б займатися одним ділом, не відволікатися на інше.

— Вам особисто не доводилося шукати спонсорів?

— Ні, цим займається Асоціація пляжного футболу України. Наша справа — виконувати поставлені перед нами завдання на майданчику. А задача функціонерів — створити необхідні для нас умови, зокрема забезпечити зарплатнею, преміальними. Хоча вони невеликі, але хоч щось — та й маємо.

Виходить, що ми граємо більше за ідею, за свою країну. Що й казати, приємно, коли ти виграєш, і за тебе радіє численна армія вболівальників разом із твоїми рідними і близькими. Ось, скажімо, на Кубку світу в Москві на стадіоні було дуже багато наших співвітчизників, які після поразки команді Іспанії підходили до нас і казали: «Ми у вас віримо».

Про рефлекси й «покер»

— Чим ви займаєтеся, окрім пляжного футболу?

— У мене є три освіти — економічна, технологічна й педагогічна. Але наразі я пов’язую своє життя зі спортом: допомагаю головному тренеру Сергієві Кучеренку, треную молодь. Поки не хочеться прив’язуватися до офіційного графіку, щоб о восьмій — на роботу, о вісімнадцятій — додому. Працюю за схемою, коли можна варіювати своїм розкладом, підлаштовуючись під велику кількість роз’їздів. Особливо зараз, коли граю в російському чемпіонаті. Доводиться кататися туди–сюди — стараємося заробити копійчину.

Але не подумайте, що граємо там, де більше платять. Грати зараз у Росії — престижно, оскільки там — найсильніший чемпіонат у світі, де виступають бразильці, португальці. Росіяни побачили, що українці хороші гравці, й почали нас запрошувати до себе.

А для нас, збірників, важливо виступати в сильному чемпіонаті. Тут, граючи на високому рівні, в топових клубах, ми здобуваємо ігрову практику. Загалом, зараз вважається «круто», якщо тебе запросили пограти за російський клуб.

— Який формат російської першості?

— Улітку, раз на місяць, відбувається черговий етап змагань. За підсумками двох раундів визначаються шість команд, які по­трапляють до суперфіналу.

— На Кубку світу, який проходив у Москві, ви забили в одній грі чотири м’ячі. Футболісти, які роблять у матчі «хет–трик», на згадку про нього забирають собі м’яч. А ви святкуєте «покер»?

— Коли я забив чотири м’ячі полякам, я не думав про те, як увічнити цю подію. Тоді було важливо здобути перемогу, яка гарантувала нам потрапляння на чемпіонат світу. Тож, забиваючи у вирішальному матчі, я забув про все, в тому числі й про «покер». Емоції тут інші, адже радієш за виконання командного завдання.

А взагалі — у пляжному футболі дуже часто забивають велику кількість голів, і якщо кожен автор «хет–трику» чи «покеру» буде забирати м’яч, то настане момент, коли не буде чим грати (сміється).

«Удар через себе — наші суперники в шоці»

— Давайте ще поговоримо про специфіку гри на піску. Пісок потрапляє в очі. Як ви з цим боретеся?

— Коли тільки починав грати, звикнути справді було складно. Пісок постійно потрапляв то в рот, то в очі. Але згодом виробляється рефлекс: ти розумієш, коли потрібно відвернутися або заплющити очі.

Звичайно, буває й таке, коли суперник може спеціально жбурнути пісок в обличчя. Але це вважається неспортивною поведінкою і карається вилученням та штрафом. Утім таке не настільки часто трапляється. Ми сповідуємо принципи «чесної гри».

— Ще однією особливістю пляжного футболу є побудова піщаної «підставки» для виконання штрафного удару...

— А інакше м’яч ти й не вдариш. Якщо він стоятиме низько, то при ударі опорна нога провалиться в пісок. Тому ми й будуємо піщані пірамідки. У правилах чітко обумовлено, що, готуючись до удару, будувати руками цю піраміду не можна.. Ногами нагріб, м’ячиком підправив. У кожного своя методика, кожен футболіст знає, як її зробити найкраще. Власне, це теж відпрацьовується на тренуваннях.

— А на які технічні елементи ви найбільше звертаєте уваги на тренуваннях?

— У пляжному футболі можна виграти гру за рахунок стандартів — штрафних ударів, аутів, кутових. Чітке виконання цих елементів — ознака високого класу команди. Окрім того, є удари з різних положень: зльоту, через себе, з пірамідки. У збірній України кожен гравець може пробити через себе. І через це — всі наші суперники в шоці. Адже такий удар дуже підступний, непередбачуваний і ефективний — воротар не знає, куди полетить м’яч. Тож ми часто його застосовуємо. У цих елементах важливі пластика й координація, тому ми приділяємо дуже багато уваги гімнастичним вправам.

— Романе, а яке ваше ставлення до великого футболу?

— Звісно, я вболіваю за нашу національну збірну, підтримував її на Євро. Але матчі чемпіонату Європи показали, що молодим гравцям бракує досвіду. Думаю, років за п’ять можна підібрати структуру гри.

Також мені здалося, що в команді Блохіна не було згуртованості. У нас, у збірній із пляжного футболу, колектив невеликий, тому добре відчувається командний дух, видно самовіддачу. Для досягнення результату має велике значення монолітність колективу, де кожен гравець підтримує один одного. Тоді як у великому футболі у збірній багато людей, які хочуть пробитися в «основу», і це додає негативу.

ДОСЬЄ «УМ»

Роман Пачев

Майстер спорту міжнародного класу з пляжного футболу.

Народився 10 вересня 1987 р. в смт Велика Михайлівка на Одещині.

Виступає за московське «Динамо».

Член національної збірної України. Амплуа — розігруючий.

Перші тренери — Григорій Балакан, Олександр Каплун.

Зріст — 180 см, вага — 77 кг.

Закінчив Вище професійно–технічне училище торгово–морського порту, одеську Академію харчових технологій, Київський національний університет фізичної культури та спорту.

ДОВІДКА «УМ»

Збірна України з пляжного футболу входить у структуру ФФУ. Наші «пляжники» є володарями Кубка Європи 2007 р., бронзовими призерами Кубка Європи 2004 р., переможцями європейського відбіркового турніру до ЧС–2011, бронзовими призерами євро відбору на ЧС–2013.

На першості світу 2011 р. в Італії українці розділили 9–12–те місця. Тоді «золото» здобула збірна Росії. Узагалі, із 16 попередніх ЧС 13 разів переможцями ставали бразильці (недарма їхні зірки класичного футболу найчастіше починають кар’єру на пляжах), по разу — Португалія, Франція, Росія.

Наступний пляжний «мундіаль» пройде на Таїті 18–28 вересня 2013 р