Молочні пристрасті

      Відоме агітаційне гасло «Пийте, діти, молоко — будете здорові!» вже не актуальне для дітлахів Рівного. Річ у тім, що давно простоює Рівненський міський молокозавод, працівники не отримують грошей, а керівництво підприємства, власне, як і міська та обласна влада, вдають, що нiчого не сталося. Працівники колишнього міського молокозаводу збираються вирішити проблему по-своєму — влаштувати пікети біля приміщення облдержадміністрації з вимогою до глави обладмiнiстрацiї Миколи Сороки особисто розібратися в ситуації.

Банкрут чи не банкрут?

      «Колишнім» молокозавод став із тих пір, як трансформувався спершу з відкритого акціонерного товариства в нібито дочірні молокопереробні фірми, а згодом і взагалі згорнув виробництво і фактично виставив на вулицю не одну сотню робітників. При цьому керівництво навіть не потурбувалося про виплату людям заборгованої зарплати. Згідно з підрахунками активістів, підприємство заборгувало працівникам 220 тисяч гривень, а ще півмільйона — постачальникам молока. Колишні працівники впевнені, що навіть після зупинки виробництва гроші на розрахунок можна було відшукати. Наприклад, використати ті, що надходили від експлуатації автомобільної стоянки, успішно облаштованої підприємцями на землях, які міськмолокозавод орендував у територіальної громади Рівного. Але цих коштів співробітники не побачили. Подальша історія Рівненського міськмолокозаводу виявилася гіркою для його працівників, які раптом опинилися «за бортом» виробництва, на якому розумілися, якому віддали чимало років свого життя. Мешканці міста ще пам’ятають власне рівненське морозиво, молоко, сметану, які виготовлялися на підприємстві і не поступалися якістю розрекламованій продукції нині розкручених торгових марок. Отже, питання зупинки заводу полягає зовсім не в цій площині. Вочевидь, комусь було вигідно, аби завод припинив свою роботу, щоб обладнання розкрадали й розпродували, а замість прибутків виникли борги, які остаточно довели підприємство до банкрутства. Спершу чекали на рішення суду, який повинен був визнати підприємство банкрутом. Керівництво — з полегшенням (чи не тому, що судове рішення дозволить всі кінці сховати у воду?), колишні працівники — з тривогою. І таки дочекались. Проте, незважаючи на рішення суду про стягнення коштів на користь колишніх працівників підприємства, гроші так і лишились висіти в повітрі — відповідні листи перебувають у провадженні в державній виконавчій службі, але коштів на погашення боргів буцімто все одно немає.

Листи «у вічність»

      Слово «буцімто» вживають у приватних розмовах колишні працівники, адже вони впевнені, що гроші в керівництва є: безжально розпродується заводське майно. А ось звернення колективу з цього приводу до обласної прокуратури та правоохоронних органів чомусь залишаються без належної уваги. Точніше, увага є, але носить вона більше паперовий характер: на подану 26 травня цього року письмову заяву про те, що майно підприємства десь зникає, а кошти від його реалізації на рахунок заводу не надходять, прокуратура міста відповіла, що переадресувала цю справу до міського відділу внутрішніх справ.

      Потерпіла сторона (а 235 працівників підприємства, яким заборгували зарплату за 2001—2002 роки, у будь-якому випадку є потерпілими) з такою постановкою питання категорично не згодна. І справа не тільки в тому, що людям не віддають зароблені ними ж гроші, що нинішнє керівництво, яке під назвою ТОВ «Рівненський молокопереробний завод» залишилось у тих же стінах і не розраховується з постачальниками молока. Болить втрата робочих місць і те, що обладнання розкрадають. Адже, як стверджує у заяві до керівників силових структур міста керівництво ВАТ «РММЗ», яке колись передавало майно в оренду ТОВ, протягом квітня 2004 року з території підприємства було викрадено масловиробник вартістю більше 36 тисяч гривень та гомогенізуючі головки вартістю майже 15 тисяч. Цікаво, що дирекція ТОВ із відповідною заявою про крадіжку до правоохоронних органів не зверталася і вимоги спостережної ради засновника (ВАТ «РММЗ») щодо такого звернення проігнорувала.

      А поки всі зацікавлені сторони вправляються в епістолярному жанрі, якось випало з уваги всіх компетентних органів найголовніше — сам молокозавод, тобто питання, пов’язані з його зупинкою. Адже події останніх років на молокозаводі більше схожі на розправу з потенційним конкурентом (які у Кримінальному кодексі України означені як зумисне доведення підприємства до банкрутства). Звичайно, причини для виправдання при бажанні підшукати можна, мовляв, знизилося в області поголів’я великої рогатої худоби, яку череда за чередою пускали під ніж. Але чомусь же тримається на плаву сусіднє «Ковельмолоко», не без прибутків, певне, виготовляє молочну продукцію «Агропереробка». Чому ж так сталося, що саме Рівненський молокозавод виявився неспроможним втримати виробництво?

Не перший і не останній

      Вельми цікава позиція мера міста та «губернатора» області, які просто закривають очі на проблему. У невідання найвищих керівників якось мало віриться, адже на стіл перед ними просто не могли не лягати зведення з цифрами, які у будь-якого пильного господаря викликали б тривогу. А може, вони просто не помітили, так само, як «не помічали» й зупинення газорозрядного, тракторного заводів тощо, припинення роботи льонокомбінату, заводу радіотехнічних виробів.

      Щодо коштів. Уже не на одній сесії Рівнеради порушують питання про продаж землі на аукціоні для збільшення надходжень до міського бюджету. Теоретично ці кошти можна було б спрямувати на відновлення рівненських підприємств. Того ж міського молокозаводу, наприклад. До речі, про це на останній сесії Рівнеради, де в черговий раз ділили (чи, певніше, розбазарювали) землю міської територіальної громади, говорив народний депутат України Василь Червоній. Він запропонував міському голові Рівного Віктору Чайці 36 гектарів землі, запланованої для виділення під будівництво приватних котеджів, продати через аукціон і виручених десять мільйонів гривень спрямувати на викуплення акцій молокозаводу і його технічного переоснащення для створення муніципального підприємства «Рівненський молокозавод». Але пропозицію, яка могла б істотно поліпшити фінансовий стан міста, чомусь не взяли до уваги.

      Тим часом пристрасті розпалюються. У працівників підприємства, які вже кілька років чекають виплати заборгованої зарплати, виникла підозра, що запропонована їм мирна угода, підкріплена лише обіцянками, перетвориться фактично на всепрощення боргів. Особливо насторожувало те, що майно підприємства фактично на їхніх очах іде «наліво» — щось кудись зникає або передається цілком «законним» шляхом, але гроші на рахунок не надходять. І бажаючих владних і правоохоронних структур втрутитись у цей неконтрольований процес і стати на захист інтересів і людей, і держави чомусь не знаходиться. Тому ініціативна група працівників підприємства вирішила надати справі ширшого резонансу — влаштувавши пікети пiд вiкнами владних апартаментiв.