Останній місяць перед офіційним стартом виборчої кампанії засвідчив цікаві тенденції в «розкрутці» так званого «єдиного кандидата від влади». Та якщо нерви в самого Віктора Януковича ще тримаються в заведеній пружині, то деяким його донецьким соратникам явно не завадило б перевіритись у психоневролога.
По-перше, стало зрозуміло, навіщо рік виборів Президента був оголошений обласною радою на Донеччині «Роком духовності». Знаючи місцеві реалії, про якусь духовність під час виборів не те що говорити, а й думати грішно. Ліквідовано школу № 36 з українською мовою навчання, натомість у свідомість аборигенів упроваджується ідеологема «Ми — донбасці» замість «Ми — українці»... Реалізація цього задуму справді своєрідна. Під «Рік духовності» донецька влада підгадала виняткове за розмахом дійство — фестиваль «Золотий скіф». Свого часу багато говорили про цю велику аферу. Благодійний фонд із такою назвою очолював сам Янукович, будучи главою облдержадміністрації, а слугував він для відмивання іміджу «донецьких» шляхом проведення щорічних «фієст». Та рік тому вибухнув скандал між виконавчим директором «Золотого скіфа» паном Воробйовим і верхівкою місцевої влади. Воробйова звинуватили в присвоєнні символів фестивалю й навіть порушили проти нього кримінальну справу. Здавалося, після таких оказій про «скіфський» бренд донецька верхівка більше не згадуватиме. Далебі — виявляється, про «ЗС» не забули. Більше того, розумники з облдержадміністрації зробили несподіваний кульбіт під соусом «духовності». Десь усередині травня вище керівництво області прийняло несподіване рішення про проведення фестивалю «Золотий скіф» упродовж аж п'яти місяців: із червня по жовтень. Зрозуміло, що це дійство зовсім не випадково так розтягнули в часі. Воно «із запасом» наклалося на передвиборчу президентську кампанію. Фестиваль-2004 мав проходити з надзвичайною помпезністю, жорстку вказівку про його детальне висвітлення було дано підконтрольним ЗМІ. У програму входили: проведення «ділових прийомів», гала-концерти зірок російської естради, активна участь у донецьких піар-акціях так званої «московської діаспори»....
Усе це затівалося ще ось із якою метою. Приблизно наприкінці вересня — на початку жовтня на березі Сіверського Дінця під стінами Святогірського Свято-Успенського монастиря повинна була відбутися феєрична постановка опери «Князь Ігор» просто неба. Для цього донецька влада оперативно прийняла рішення про реставрацію монастиря, почала виділяти на цю справу кошти, вичавлювати їх із підприємств та місцевих бізнесменів. Приклад показав сам «тіньовий король» Донбасу Рінат Ахметов, який через свій футбольний клуб «Шахтар» перерахував аж 5 мільйонів. Казали, що в усі міста області прийде рознарядка на суму, яку необхідно переказати на «благородне діло». Під ці приготування Московський патріархат надав монастирю статут лаври, а обласна рада ухвалила рішення щодо святкування восени відкриття лаври. Запрошення були направлені навіть президентові Росії Володимиру Путіну, не кажучи вже про мера Москви Юрія Лужкова. Звісно, чекали й головного «винуватця» такого бучного «відродження» — Прем'єр-міністра України Віктора Януковича, котрий якраз мав би увійти в заключну стадію своєї виборчої кампанії. Ідея була до банальності проста. Знаючи великий рейтинг Путіна на сході та півдні України, піарники «єдиного кандидата від влади» вирішили скористатися святогірським дійством, аби піднести імідж шефа за допомогою його освячення російським президентом. Та зрештою «дони», як завжди, засвідчили свою не надто святу прямоту — не запитали згоди росіян на присутність і «освячення», поставивши перед фактом. Більше того, повідомили напівофіційно, що така згода з боку Путіна вже є. І чи можна назвати випадковістю, що саме в ці дні в донецьких виданнях з'явилася інформація про те, що фірма, яка належить дружині Юрія Лужкова, стала власником Краматорського цементного заводу? «Донецькі» вміють бути щедрими.
Та не так сталося. Саме тоді, коли фестиваль стартував і рупор облдержадміністрації, газета «Жизнь», з великою помпою повідомила про переможців престижного регіонального рейтингу «Золотий скіф» в 11 номінаціях, грянув скандал. Як уточнило регіональне опозиційне видання «Остров», «губернатор» Донеччини Близнюк заявив: «Того масштабного, що свого часу, не побоюсь цього слова, роздував пан Воробйов (колишній виконавчий директор «Золотого скіфа». — Авт.) не буде». Виявилося, що славнозвісний Вадим Писарєв, який повинен був здійснити постановку «Князя Ігоря» на чолі балетної трупи Донецького академічного оперного театру ім. Солов'яненка, несподівано відмовився, пославшись на гастролі. І це незважаючи на те, що свого часу Писарєв вступив у всевладну на Донеччині Партію регіонів. Можливо, саме тому про початок фестивалю, крім «Жизнi», практично жодне видання не повідомило.
Зараз донецька влада щосили намагається приховати свій програш. А для цього всі методи хороші. За піарними перипетіями мало хто помітив, що в тій самій «Жизні» — офіціозі донецької влади (читай — бойового плацдарму Януковича) — знову змінився редактор. Мало кому відомий Дмитро Шишкін різко змінив напрям публікацій.
Мабуть, ніхто в столиці не звернув увагу на дату 9 червня. А тим часом схоже, що саме в цей день «донецькі» зробили перший рішучий крок до початку «бойових дій». Декому дуже хотілося, щоб 9 червня Україна пам'ятала не менше, ніж Америка 11 вересня чи Іспанія — 11 березня. Адже «донецькі», які мають великі проблеми з контролем над загальноукраїнськими ЗМІ, не вдалися до зайвих церемоній і майже за місяць до офіційного старту виборчої кампанії в Україні через офіційний орган місцевої облдержадміністрації та обласної ради фактично оголосили про відкриття свого «першого фронту» проти всієї країни. Число 86 газети «Жизнь» відкрилося портретом Прем'єр-міністра й грізним попередженням: «Всем опонентам Виктора Януковича по-доброму советуем: не тратьте, куме, сили». Що буде з тими, хто не сприйме всерйоз цього попередження, такий собі Олександр Божко пояснює в редакційній статті «Почему Янукович станет Президентом Украины». Є підстави підозрювати, що за підписом «Божко» ховається один із провідних чиновників облдержадміністрації, який керував зривом з'їзду «Нашої України» в Донецьку 31 жовтня минулого року. Як кажуть, той самий стиль, ті самі методи.
Що ж обіцяє непокірним рупор донецької «армади»? Щодо «некоторых выскочек» будуть застосовані доволі жорстокі методи — «они будут высмеяны и жестоко подавлены админресурсом». Тобто, виходить, 31 жовтня 2003-го як етап «великих перегонів» може здатися опонентам «донецьких» «квіточками». А щодо самих виборів, то підрахунок голосів і наступні судові розборки відбуватимуться, як мінімум, по-мукачівськи. А ще згадаймо, що в Донецькій області опонентів влади відправляють на нари (як журналіста «Острова» Володимира Бойка) або й убивають, як було з керівником слов'янської телекомпанії «ТОР» Ігорем Александровим. Мабуть, у цивілізованому суспільстві орган, який випускає газету, що обіцяє «жорстке» застосування адмінресурсу у своїй вотчині, став би відповідачем у суді. Адже в підкованого читача з огляду на анонс «донецькими» їхніх виборчих намірів напрошується висновок щодо організації в цій області антиконституційного перевороту. Втім як буде в нашому не надто цивілізованому суспільстві, зрозуміло.
Проте аудиторії цікаві не лише погрози з боку органу влади «донецьких». Якщо вже сам Президент попереджає суспільство, що вибори будуть брудними, то чого можна чекати від партії й регіону, чий висуванець очолює уряд і розглядається як «єдиний кандидат влади». У згаданому ж «жизнєнному» матеріалі простежується намагання показати Віктора Януковича з найкращого боку. Але все зроблено так непрофесіонально, що просто дивуєшся — регіональні «піарники» перепльовують у цьому саму прес-секретарку Прем'єра Ганну Герман-Стеців, яка порівняла двічі засудженого шефа з чорною Африкою.
«Во-первых, в отличии от всех, кто тусуется в колоде кандидатов, он действующий функционер, который не обещает, а выдает «на-гора» результаты своей работы. Причем во многом положительные и заметные избирателю», — йдеться про чесноти Януковича в програмному матеріалі. Серед заслуг керівника уряду автор називає підвищення зарплат держслужбовцям, підвищення пенсій, та, як не дивно, погашення боргів із зарплати. А ще — ліквідацію хлібної та бензинової криз. Тут можна було б обійтися і без коментарів. Адже пенсіонери самі знають, як «блискуче» працює Кабмін. А всі разом бачать, чи зумів уряд Януковича «розрулити» спровоковані ним же самим кризи. Про це красномовно свідчать так і не опущені до попередніх рівнів ціни на хліб та бензин.
Але ще більше дивує позиція «донецьких» щодо погашення ними боргів із зарплат. За прикладами далеко ходити не треба. Залишмося в цій же Донецькій області й візьмемо знову-таки «Жизнь» за 15.05.2004 з матеріалом під назвою «За труд потрібно розплачуватись у повній мірі». Авторка Жанна Лавриненко пише: «На жаль, зростання заборгованості [із зарплат в області] спостерігається в сільському господарстві — 2,7%, обробній промисловості — 3%, хімічній — 3,4%, на транспорті — 3,8%, в будівництві — 9,5% і низці інших [галузей]».
Якщо така ситуація у вотчині «донів», то що можна говорити про всю Україну? У травні Леонід Кучма заявляв, що вимагатиме від Кабінету Міністрів ліквідувати заборгованість із заробітної плати до кінця 2004 року. А ця заборгованість становить уже 2 мільярди (!) гривень, зрісши проти квітня майже на 300 мільйонів. Як не порівняти ще раз «зарплатні» «подвиги» урядів Януковича та Ющенка...
Щодо «донбаського колориту», то провальною виявилась, зокрема, заява міністра палива й енергетики про погашення боргів перед шахтарями до 1.09.04. Наприклад, член Партії регіонів, народний депутат України, голова Профспілки працівників вугільної промисловості Віктор Турманов висловив сумніви з приводу реальності цього терміну. Не розділив оптимізму міністра й заступник голови Донецької облдержадміністрації Володимир Логвиненко. І це — після гігантських преференцій-вливань, які отримали шахтарі в держбюджеті-2004 від Януковича! Куди поділися мільярди, виділені донецьким вуглекопам, якщо борг перед ними із зарплат знову зростає?!
До речі, про заборгованості повсякчас говорять і пишуть не лише недоброзичливці-опозиціонери, а й органи районних та міських адміністрацій Донеччини. Так що ніяких особливих успіхів у влади в цьому немає, хоч би що вона підносила масам у піар-матеріалах.
І це ще не все, що можна закинути авторові статті від 9 червня. Пан Божко вважає великим плюсом те, що Янукович іде на вибори в коаліції з досить розгалуженими політичними структурами, маючи на увазі партії пропрезидентської більшості та СДПУ(о). Але ж можна сперечатися і щодо щирості підтримки «донів» Медведчуком, можна згадати про різнобій у ставленні до уряду та висуванні «єдиного» кандидата владними партіями (наразі про свої амбіції, крім Януковича, заявили і Кінах, і Пустовойтенко, розглядається кандидатура Кірпи тощо).
Не витримує критики й те, що Віктор Янукович не пов'язаний з жодним корупційним скандалом. Згадаймо й донбаські приватизаційні оборудки, і заяву голови Комітету Верховної Ради з боротьби з організованою злочинністю та корупцією Володимира Стретовича, який після виїзного засідання комітету в Донецьку назвав стан справ із корупцією в області критичним.
Перелік «ляпів» донецьких піарників можна продовжувати ще довго. Висновок — один, і полягає він у тому, що головне — відволікти увагу від грубих провалів в економіці, політиці й «соціалці» по-донецьки.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
