Народний депутат Григорій Омельченко у своєму депутатському зверненні на ім’я першого заступника Генпрокурора Рената Кузьміна просить нарешті дати правову оцінку діям екс–Президента Леоніда Кучми, які «сприяли екс–Прем’єру Павлу Лазаренку замовити й організувати вбивства народних депутатів Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана, вчиненню інших злочинів та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, причетних до їх убивств, і припинення політичних інсинуацій навколо цих справ».
У своєму зверненні, копія якого є у розпорядженні «УМ», Григорій Омельченко зазначає, що звернутися до пана Кузьміна особисто його змусили публічні заяви першого заступника Генпрокурора про те, що «Павло Лазаренко, Юлія Тимошенко і Леонід Кучма мають пряме відношення до вбивств», тож ГПУ «працює над тим, щоб зібрати достатньо доказів, які дозволять пред’явити їм звинувачення».
«Шановний Ренате Равелійовичу, роблячи такі заяви, Ви повинні усвідомлювати всю відповідальність за сказане і неухильно дотримуватися вимог КПК України, — зазначає нардеп. — Зауважу, що Ваші заяви є не тільки некоректними і неетичними. Неправомірно називати прізвища Тимошенко і Кучми, що вони «мають пряме відношення до вбивств», якщо Генпрокуратурою щодо них навіть не порушена кримінальна справа і не винесена постанова про притягнення їх як обвинувачуваних».
Саме тому Григорій Омельченко, посилаючись на норми КПК, зазначає, що пан Кузьмін, перш ніж давати інтерв’ю, мав би порушити справу проти Кучми та Тимошенко, а у відповідній постанові вказати вид злочину, у вчиненні якого обвинувачують колишніх можновладців. Але це можливо, лише якщо заяви Кузьміна «не пов’язані з політикою і ґрунтуються на достатніх доказах, а не на припущеннях», зауважує Григорій Омелянович.
При цьому народний обранець нагадує керівництву ГПУ, що доказів таки вистачає. І наводить цілу низку своїх окремих депутатських звернень, запитів та висновків Тимчасових слідчих комісій ВР, які він неодноразово направляв керівникам Різницької впродовж 1994—2010 років для відповідного реагування. «У них були викладені документально підтверджені факти, які засвідчували, що в діяннях президентів Л. Кравчука, Л. Кучми, прем’єр–міністрів Ю. Звягільського, П. Лазаренка, міністра Кабінету Міністрів А. Лобова та інших високопосадовців є ознаки злочинів».
До речі, керівництво ГПУ ще на початку 2002 р. висунуло Лазаренку офіційне звинувачення в організації вбивств Гетьмана і Щербаня. Матеріали кримінальної справи тоді було виділено в окреме провадження, оскільки Лазаренко перебував під слідством у США. Григорій Омельченко робить висновок, що «причинами і умовами, які сприяли Лазаренку в організації вбивств народних депутатів було умисне, з корисливих мотивів використання Президентом Кучмою влади і свого службового становища всупереч інтересам служби, а також невиконання ним своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки».
Депутата обурює, що всі ці роки Генпрокуратура, маючи достатньо доказів, так і не порушила жодної кримінальної справи проти вказаних можновладців та не дала їхнім діям правової оцінки. Не спростувавши жодного з фактів, на Різницькій роками продукують стандартні «відписки» про те, що «факти перевіряються», «матеріали опрацьовуються», «розслідування не завершене, у зв’язку з необхідністю проведення багатьох слідчих дій за межами України» тощо.
«Складається враження, що Генпрокуратура свідомо очікує, поки... всіх свідків злочинів знищать, щоб потім можна було «похоронити» всі ці справи...», — констатує Григорій Омельченко і просить керівництво ГПУ розглянути його депутатський запит як повідомлення представника влади про злочин.