Про що говорять чоловіки

У понеділок парадом на кінофестивалі в Одесі командували режисери–чоловіки. На екрані, поза кадром, у прес–центрі — цього дня вони встигали тішити і дивувати скрізь.

Чоловіче дефіле талантів та ідей розпочали герої картини «Голлівудське сміття» (США), водії сміттєвоза, що обслуговують Голлівуд. Якось на сміттєзвалищі вони знаходять статуетку «Оскара», і ця знахідка не лише вносить суттєві корективи у розмірене життя багаторічних друзів, а й примушує скласти своєрідний тест на чесність, порядність, здатність цінувати те, що маєш, і адекватно сприймати дійсність. «Голлівудське сміття» перегукується з фільмом «Реальність», що відкривав фестиваль. Знову мрії, що беруть гору над реальним життям, і знову людина, яка не здатна опиратися спокусливим міражам, вони поглинають її волю, її честь, її самоідентифікацію. І якщо Лучано з «Реальності» приречено прощається зі своїм єством, то герой «Голлівудського сміття» не здатен приборкати у собі бажання помститися тому, хто виявився успішнішим, кмітливішим за нього: піднятий сміттєвозом раритетний «Порш» у кадрі виглядав ефектно і жалюгідно водночас... Одну з ролей у цій картині зіграв Майкл Медсон. Актор («Убити Білла», «Шалені пси»...) до Одеси приїхав разом із дружиною і не приховував свого задоволення від цієї поїздки. «У нас шість синів, це багато! — визнав Майкл. — Тому в Одесі я маю можливість виспатися і перезарядити батарейки». Один із продюсер «Голлівудського сміття» — Володимир Алєніков, автор дитячого кінохіта доби розвиненого соціалізму «Пригоди Петрова і Васєчкіна».

Ще одна конкурсна стрічка, «Остання іскра життя» Алекса де Іглесаса, розповідає про те, що справжній мужчина дбає про свою родину до останнього подиху. Ось тільки справжньою героїнею тут усе ж таки є дружина Роберто, яку зіграла неперевершена Сальма Хаєк. (Режисер запропонував цікаве місце дії — античний театр, на розкопках якого травмувався безробітний піарник Роберто, відтак абсурдність сюжету була підсилена ще й асоціацією з театром абсурду, жанром, який не передбачає хепі–енду).

Один із найпопулярніших сучасних драматургів Росії Василь Сигарьов (його п’єси йдуть і в українських театрах — «ДАХ», «Вільний погляд», Театрі драми і комедії на Лівому березі) привіз до Одеси свою нову кінокартину «Жить». Сказати, що це дуже жорстокий фільм — це не сказати нічого. Ця картина — з тих небагатьох, які б’ють навідмаш і викликають непереборне бажання, сховавшись під пледом, вдавати, що нас особисто це зовсім не стосується. Навіть сам Василь зізнався, що стан постійного екзистенціалізму справді знекровлює, а тому найближчим часом... він планує зняти комедію.

Ще один режисер, американець Тодд Солондз, в Одесі представив свою ретроспективу і гала–прем’єру нової стрічки «Темна конячка». Людина дуже делікатна, м’яка, флегматична, Тодд зовсім не асоціювався з образом режисера, здатного продукувати такі суперечливі, викличні, зухвалі фільми. На майданчику, в роботі з акторами його уявити дуже важко. «Я оточую себе сильними людьми, — розкрив секрет своєї творчості Солондз. — Мені не подобається кричати, але мені подобається, як кричать інші. Акторам же на майданчику я дозволяю приблизно стільки ж свободи, як Путін... Імпровізувати вони, звісно, можуть, але вирішальне слово все одно залишається за мною». Цікаво, що свого часу Тодда бачили режисером «Янголів Чарлі» — у нього з Дрю Беррімор навіть була вечеря з цього приводу... Але щось там не склалося. І, як можна визнати зараз, воно й на краще. «Мої картини — це дослідження різних досвідів життя», — говорить режисер. А що досліджувати в «Янголах Чарлі»? Там, як ми пам’ятаємо, зовсім інші акценти і пріоритети.