Дворазова олімпійська чемпіонка, абсолютна чемпіонка Європи і світу зі спортивної гімнастики 33–рiчна Лілія Подкопаєва пішла з великого спорту півтора десятка років тому. В арсеналі нагород Леді Под, як мініатюрну гімнастку з України називали у США, 45 золотих, 21 срібна та 14 бронзових медалей. Успішна Лілія, яка періодично протягом усіх цих років учить гімнастичної майстерності американських дітей, не приховує, що хотіла б продовжувати на Батьківщині телекар’єру.
— Лілю, як ви потрапили у проект «Серце підкаже...» каналу «Інтер»?
— Ідея зйомок проекту належить Володимиру Зеленському та братам Шефірам. Оскільки програма — про всиновлення дітей, думаю, в них відразу виникла думка співведучою запросити Подкопаєву. Зрозуміло, одна з головних причин — те, що я свого часу всиновила дитину. Не за чутками знаю, що це за процес, які страхи переживають майбутні батьки. До того ж я вже працювала перед телекамерою. Напевно, і це вiдіграло свою роль. Словом, зірки зійшлися — і мене запросили на роль ведучої.
— Ви та Борис Галкін були єдиними кандидатурами на ролі ведучих проекту?
— Про інших кандидатів–жінок на роль ведучої не чула. Обговорювали, зокрема, і зі мною, не одну кандидатуру чоловіка–співведучого: як досвідчених українських телеведучих, так і російських. Однією з основних вимог було — щоб історія кандидатури була близькою до теми програми. Борис Галкін, з яким ми познайомилися на знімальному майданчику, без сумніву, талановита людина, актор, режисер, який вів соціальну програму на одному з російських телеканалів, з дитинства виховував Владислава Галкіна, рідного сина дружини.
— Наскільки складно чи легко для вас бути телеведучою?
— Коли почали знімати проект «Серце підкаже...», дуже хвилювалася. І не тільки я. Борис також переживав. Бо тема дуже складна і делікатна, її треба відчувати. Думаю, досвід і акторської майстерності, і режисерської Галкіна допомагали йому. Він, напевно, розкутіше почувався. Моїм пріоритетом було те, що я сама пройшла через усиновлення. Зокрема знаю, чому, всупереч великому бажанню всиновити дитину, люди можуть робити кроки назад.
— На проекті діти з дитбудинків обирають потенційних батьків. Чи всі ці історії стають юридично закріпленими?
— Перед зйомками програм (їх 10) дуже ретельно і порівняно довго працювала юридична служба каналу «Інтер». Щоб дитину забрали у сім’ю, мають бути підготовлені всі документи. Цей процес у моєму випадку свого часу зайняв 2,5—3 місяці. Усі діти — учасники проекту «Серце підкаже...» були з уже підготовленими документами для усиновлення. Вони обрали собі сім’ї. Думаю, ні в кого ніякі збої не трапилися. У мене особисто не було змоги відслідковувати, як склалася доля дітей: ще у квітні, після закінчення зйомок, я полетіла в Америку і тільки–но повернулася в Україну.
— Чи буде продовження проекту?
— Я чую лише позитивні відгуки про програму. І це привід думати, що другий сезон обов’язково буде. Він має бути! Бо всиновлення дітей — це те, про що варто говорити. «Інтер» підняв цю тему, виштовхнув її на поверхню. Програма допомагає людям прийняти одне з найважливіших рішень — про усиновлення. Ця ідея у бажаючих часто наштовхується на сумніви. А телепроект вселяє у людей упевненість у правильності рішення.
— Ви були учасницею другого сезону «Танців з зірками» на «1+1», співведучою у спортивно–розважальному проекті Нового каналу «Я — герой!», спробували свої сили на «Інтері». Як спрацьовувалися з різними командами?
— Так склалося, що я працювала з Михайлом Комаровським (головний режисер Prime Produсtion. — Авт.) спочатку на «Плюсах», потім на Новому каналі. Тобто з операторами, режисерами ми вже були знайомі, нам було комфортно працювати разом. У проекті Нового каналу поряд зі мною в кадрі були професіонали Сергій Притула, Саша Педан — нам було весело з цими моїми давніми знайомими і було чого в них повчитися. Коли мене запросили у проект «Серце підкаже...» — знову знайомі все обличчя, Михайло Комаровський і його команда. Це давало можливість трохи менше хвилюватися, аніж якби працювала з новими людьми.
Ще на «Танцях з зірками» я спостерігала, як весело і невимушено кожен тиждень відкриває шоу Юрій Горбунов. А якось стоїмо перед ефіром за лаштунками, а він ногами вибиває чечiтку. Перепитую: «Ти все ще хвилюєшся?!». А він відповідає: «Ліля, кожен раз — як уперше». У мене таке відчуття було і в спорті, і щоразу, коли виходжу на сцену (танцювати, сказати промову, когось нагородити) чи знімальний майданчик. Це означає, що до кожного такого моменту ти ставишся відповідально, продумуєш найменші дрібниці.
— Чи пропозиції усіх телеканалів ви приймали?
— До проекту «Я — герой!» мене запрошували в шоу, зокрема і соціальне, але не відчувала, що це моє.
— Наскільки важливою для вас є фінансова складова пропозицій від телеканалів?
— Це не головне. Найважливіше — спробувати себе у новій царині, набути новий досвід. Мені подобається телебачення, і я б хотіла продовжувати, якщо це можна так назвати, телекар’єру. Єдине — мені потрібен гнучкий графік, особливо літній. Бо щоліта вже 15 років поспіль на запрошення американської сторони у США я проводжу майстер–класи. Це вже традиція, мене чекають діти. Це, зрозуміло, і бізнес–стосунки, і партнерські. Але у цьому всьому є душевна складова: хочеш поїхати, поспілкуватися. Ще влітку хочу проводити час зі своїми дітьми. До речі, на зйомки проекту «Серце підкаже...» я спеціально прилітала зі Сполучених Штатів. (Мої діти там iз моєю мамою були півроку).
— За стилем життя ви — космополіт: живете то в Україні, то в Америці, у Штатах маєте бізнес, говорите російською, англійською. Як ставитесь до української мови?
— Я вивчаю українську мову, займалася з викладачами. Трохи говорю по–українськи. Але у сім’ї усі дорослі російськомовні, практики немає. Кілька разів бачила усмішки на обличчях оточуючих, коли починала говорити українською. Це мене зупиняє. Взагалі, треба або дуже добре говорити, або не говорити зовсім. Це як у спорті — ти не можеш показувати половину роботи. Високо піднятій планці у гімнастиці має відповідати все інше.
Однозначно вважаю, що в Україні має буди єдина державна мова — українська. Ніхто ніколи не утискав в Україні нас, російськомовних. Я по кілька разів була у Львові, Івано–Франківську — усі мене там розуміли. Свого часу, за Радянського Союзу, можна було не вчити українську мову, я дуже багато тренувалася — і батьки вирішили не завантажувати мене українською. Зараз я страждаю від того, що не знаю української мови. Мої діти вчать українську — це закономірно.
Сподіваюся, наступне покоління українців говоритиме рідною мовою. Якщо не буде такого безладу, який навколо української мови вчинили зараз народні депутати. Коли запровадили дублювання українською мовою прокатних фільмів, я внутрішньо насторожилась. Але зараз із великим задоволенням у кінотеатрах дивлюся фільми, озвучені українською. Наші переклади значно цікавіші, ніж російські. Нагнітання ситуації навколо мови вигідне тільки політикам — щоб відволікти увагу від глобальніших актуальних проблем. Не треба робити з нас дурнів. І не треба розділяти країну.
— Ви 15 років як залишили гімнастику. Чи слідкуєте за розвитком цього виду спорту в Україні?
— Все сумно і печально. Останній чемпіонат світу в Японії показав, що ми навіть у десятку найкращих не ввійшли. Хоча свого часу Україна на чемпіонаті Європи була у трійці лідерів, а на олімпійських іграх і чемпіонатах світу — у п’ятірці. Нинішня ситуація у гімнастиці — «заслуга» наших чиновників. Спортивні зали закриваються, нічого не фінансується.
Я власними коштами підтримую в Донецьку спортивну школу клубу «Динамо», де колись тренувалася. Мене просять, щоб дозволила з цих грошей оплатити комунальні послуги. Ходять чутки, що школу взагалі будуть закривати. В «Динамо» вже не працює басейн.
Дуже показовою була організована наприкінці минулого року Кабміном і київською мерією зустріч з олімпійськими чемпіонами, Лариса Латиніна прилетіла, інші. Здається, найголовнішим на цьому вечорі було фотографування чиновників iз зірками спорту. Перед камерою тоді представники усіх видів спорту розповідали про свої проблеми. Я підійшла і сказала: «Миколо Яновичу, у нас закривають школи гімнастики. У Києві. Я вже не кажу про регіони». Прем’єр після 19 січня пообіцяв зустрітися і детально обговорити проблеми. Уже минуло з того часу півроку.
— Завершивши спортивну кар’єру, ви мріяли вдягати спортивну збірну України в одяг зареєстрованої в Америці марки LP. Може таке статися?
— Мої друзі–партнери в Америці створюють спортивний одяг, але я відійшла від цього проекту. Одяг марки LP не випускається.
— Чи пропонують вам політичні партії восени балотуватися в народні депутати?
— Пропозиції є. Але поки що я хочу за цим процесом спостерігати зі сторони. Моє переконання: наша нібито опозиція стає ручною. У кожного є своя історія і свої скелети — і влада з їх допомогою приструнчує норовливих. Депутати самостійного права голосу сьогодні не мають, у Верховній Раді засідають здебільшого чоловіки, але їхні вчинки — не чоловічі. Занурюватися у таку багнюку не хочу. Я беру тайм–аут. Можна робити добрі справи без депутатського статусу.
— У вас не виникло бажання змінити громадянство?
— Я живу в Україні. Хочу, щоб у цій країні — сильній, заможній — жили мої діти.
Лілія Подкопаєва
33 роки, ведуча соціального проекту «Серце підкаже...» (канал «Інтер»).
Народилася у Донецьку.
Із 5–річного віку займалася спортивною гімнастикою. На Олімпіаді в Атланті 1996 р. виграла дві золоті медалі та одну срібну.
Чемпіонка світу зі спортивної гімнастики (1995 р.), чемпіонка Європи (1996 р.)
Заслужений майстер спорту України (1994 р.)
Закінчила Національний університет фізкультури і спорту (2001 р.). Навчалася у Донецькій державній академії управління.
2006 р. — переможець «Танців з зірками–2» (канал «1+1»).
2011 р. — співведуча шоу «Я — герой!» (Новий канал).
Виховує двох дітей — прийомного сина Вадима (6 років) і доньку Кароліну (5 років).
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
