Не раз на ешафот за сотнi рокiв
Виводив мову нашу хижий кат,
Але на радiсть нам вона i досi
Плекає свiй багатий дивний сад.
Нi пiдступам, нi проявам бiсiвським
Не похитнути нацiї оплот,
Допоки на родимiй українськiй
Щодня спiлкується простий народ.
Дивуюсь я, як нашi вбогi «–енки»
З порожньою холоднiстю в очах
Велику мову Лесi i Шевченка
Готовi помiнять на «что» i «как».
Їм Бог суддя i пращури в курганах,
Але на те i носом не ведуть.
Ловцi посад i шелестючих «манiв»,
За них вони i батька продадуть.
Мiж Гусакiв багато Гусакових,
А Іванчук давно вже Іванов,
У цім , напевно, суть метаморфози,
Як з Козака з’явився Кiзяков...
«Добридень Вам!» — гукає хтось з дороги.
«І Вам, — кажу, — хай рiвним буде шлях...»
Допоки буть Вкраїнi i народу,
Допоки мова в серцi й на вустах.
Павло БОЙКО
Київщина