Говорили-балакали та й... розійшлися

У Львові вкотре обговорили можливість експонування «спадку Возницького» в римо­католицькому костелі, а про призначення нового директора Львівської галереї мистецтв і не заїкнулись. Хоча кандидатур не бракує. І всі вони — достойні. В резерві, залишеному самим Борисом Возницьким, значиться Ігор Хомин, чию кандидатуру підтримали працівники галереї та теперішній заступник директора Львівської галереї мистецтв Володимир Пшик. Проте робоча група зі збереження спадщини Возницького, яку створили після трагічної загибелі Героя України, висуває ще одного претендента на цю посаду, доньку академіка Ларису Разінкову­Возницьку.

На засідання музейної ради, створеної при Міністерстві культури України, журналістів запросили ще на 14.30, хоча за обговоренням питання наступного очільника галереї рада зібралася лише о п’ятій вечора. До того часу представники ради побували і в Олеському, і в Золочівському замках, і в Жовкві. На зустрічі спочатку чекали міністра культури, але він приїхати не зміг, брав участь у гуманітарній раді при Президентові України, на яку, як виявилося, запросили і Ларису Борисівну Возницьку. Замість міністра на зустрічі був директор Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Андрій Вінграновський.  

Картини розбрату?

Як відомо, батальні полотна Мартіно Альтамонте «Битва під Парканами» та «Битва під Віднем» зараз експонуються в Олеському і Золочівському замках, проте польська сторона наполягає (у формі поради, звісно), що картини повинні бути у костелі святого Лаврентія в Жовкві. Цей костел уже 23 роки перебуває під опікою польських реставраторів, і його відновлення ведеться за кошти міністерства культури Польщі.

Директор департаменту міністерства культури Польщі Яцек Міллер говорить: «Усі реставраційні роботи були профінансовані міністерством культури і національної спадщини Польщі на суму 4,5 мільйона злотих. Ми ставились до цієї роботи, як до першої частини проекту, адже залишаються невідреставрованими ще два полотна «Битва під Хотином» та «Битва під Клушино». Я вважаю, що про реставрацію цих картин ми подумаємо в майбутньому. Гадаю, що умовою для їх експонування є костел у Жовкві, оскільки вони були створені для цього місця і там експонувалися протягом століть. Експонування у різних місцях — це подвійна шкода для пам’яток. І костел був підготовлений для того, щоб прийняти назад ті картини. Якщо буде прийнято рішення про експонування цих полотен у Жовкві, то ми профінансуємо всі роботи, необхідні для забезпечення умов їх експонування у костелі в Жовкві».

Головний реставратор картин Павел Садлей також наполіг на тому, щоб полотна зберігалися у Жовкві, адже там і можна буде зробити відповідне натягнення полотен. А саме від цього залежить збереження картин. На думку реставратора, у замках натягнення полотен — неправильне, адже картину спочатку треба було розкласти на підлозі, і вже потім натягувати на спеціальні підрамники, які виготовила під ті картини в Італії найкраща фірма в Європі. Таке натягнення загрожує тим, що через два­три роки на відреставрованих полотнах почнуть проступати ті ж недоліки, які були раніше.

Натомість львівські мистецтвознавці стверджують, що полотна натягнуті добре, а Борис Возницький хотів, щоб картини були там, де зараз експонуються, і все для цього підготував. Після бурхливих пропозицій музейна рада порадила таке: галерея повинна мати реставраційні паспорти на відреставровані у Польщі картини; рекомендувала фа­хівцям обстежити приміщеня замку та костелу в Олеську, замку в Золочеві, костелу св. Лаврентія у Жовкві. А також Ігор Кожан, директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, зачитуючи висновок, сказав: «В ідеалі, на перспективу, після обстежень приміщень, слід створити павільйон, який мав би належні умови, щоб чотири полотна можна було показувати в одному місці».

Кандидатури озвучені. Рішення — за міністром 

У другій частині засідання, на якій, власне, і хотіли бути присутніми більшість представників ЗМІ, мали обговорювати «наступників Бориса Возницького». Проте до справи так і не дійшло. Тільки Ігор Кожан висловив свою думку: «Кожен директор подає в міністерство свій резерв, і той резерв, до певної міри, це — його воля. Кого він (Борис Возницький. — Авт.) подавав у резерв, того ми можемо пропонувати міністру розглянути. Але ухвалює рішення одна особа — міністр культури України».

Тим часом без директора галерея мистецтв довго бути не може, адже, за словами пана Ігоря Хомина, важливі документи не підписуються, а отже, справи «не рухаються». І «виконуючого обов’язків» також немає.

Про можливих кандидатів наразі говорять неохоче, проте подейкують, що «головні табори» вже сформувалися. Працівники галереї, до прикладу, написали в міністерство листа, де пропонують на цю посаду Ігоря Хомина, відомого у Львові своїм щирим запалом рятувати культурну спадщину. «Так, я був поінформований тими людьми, які писали листа, — коментує Ігор Хомин. — І перш ніж його писати, люди запитали мого дозволу, я відповів, що згідний. Наскільки я знаю, його відправляли поштою, але про долю листа нiчого не знаю. У резерві, про який згадувалося, є дві людини: я і Володимир Пшик. Резерв — обов’язкова процедура, і я вважаю, Борис Григорович так би просто когось туди не записав. Він мав свої критерії. Я працював iз ним 37 років».

Ще один імовірний кандидат, адже вiн значиться у резерві, — Володимир Пшик: «Я був у резерві, але в різні роки було по­різному. Жити без керівника — важко. Місяць ми утримуємо ситуацію і, звичайно, стараємося, щоб не було якихось зривів чи конфліктів. Але колектив є колектив, і він потребує визначеності. Це дуже важливе питання, і я думаю, що найближчим часом призначення буде, якщо не одразу на посаду директора, то хоча б на виконуючого обов’язки».

На думку пана Володимира, майбутнім керівником має бути людина, яка вже пропрацювала в галереї певний час, знає специфіку і має досвід музейної роботи. Кандидатуру Лариси Разінкової­Возницької, доньки Бориса Григоровича, яка обіймає посаду завідувача реставраційного відділу Львівської галереї мистецтв, на посаду директора запропонувала робоча група зі збереження спадщини Возницького. «Те, що робоча група запропонувала кандидатуру Лариси Возницької, — це також хороший варіант, — продовжує Володимир Пшик. — Це добра традиція. Все­таки батько пропрацював тут 50 років, і вона була майже 40 років поряд iз ним, завідувала відділом».