Пес сліду не взяв

Три роки тому — 21 травня 2009 року у селищі Таромському, що на околиці Дніпропетровська, розігралася кривава драма. Просто у власному будинку знайшли вбитими подружжя пенсіонерів Шаталових (деякі прізвища змінено. — Авт.). За місцевими мірками, вони вважалися родиною заможною — в оселі водилися дорогі ікони, золото, не говорячи вже про гроші.

14–річний хлопчина на вбивцю явно не тягнув...

Виявили ж Шаталових вбитими за загадкових обставин. Немовби «відчувши недобре», відвідати подружжя приїхав їхній син Андрій, який мешкає в іншому районі Дніпропетровська. Проте достукатися до оселі йому так і не вдалося. Мобільний телефон пенсіонерів теж був «поза зоною досяжності». Але, логіки цього дотепер не збагнути, Андрій вдається до кроку незбагненного — не телефонує до міліції, а кличе 14–річного сусідського хлопчика Олександра Козлова, якого просить залізти до будинку через вікно. При цьому Андрій обережно витягує скло з рами. Однак хлопчик категорично заявляє, що боїться залазити до будинку. Зрештою, замість сина через вікно до оселі влізла мати Олександра, за статурою рази у два повніша за Андрія Шаталова. Саме ця жінка першою і побачила все страхіття — трупи пенсіонерів з явними ознаками насильницької смерті.

Обстановка в будинку була порушена. За свідченням Андрія Шаталова, зникли ключі від вхідних дверей, викрутка, яку господарі використовували для відчинення засуву дверей зсередини, сокира, пенсія подружжя у сумі 1800 гривень, мобільний телефон та дві пляшки шампанського. Що характерно, і дорогі ікони, і золото залишилися на місці.

Правоохоронці відреагували оперативно, задіяли кінолога. Розумний пес, взявши слід, попрямував до будинку № 5 по вулиці Набережній, а далі — на берег Дніпра, повторивши цей маршрут двічі. Криміналісти зняли шість відбитків пальців невідомих, але далі цього справа не пішла. Слідчі явно не бажали працювати у клопітному напрямі — шукати власників відбитків. Тож банально пішли шляхом найменшого опору — стали викликати до міліції осіб, що перебували на міліцейському обліку, наркоманів, раніше засуджених. Але ніхто, за всіх потуг правоохоронців, жорстокий злочин на себе не взяв.

Зрештою, під підозрою опинився саме... 14–річний Козлов. Щоправда, почитавши матеріали справи, так і не збагнеш, що стало для цього підставою. Хоча навіть теоретично не збагнути, що на подібне спроможний підліток. З іншого боку, на роль «цапа–відбувайла» він підходив, бо виріс у неблагополучній родині, був виключений зі школи, мати вихованням сина не займалася, зловживала спиртним, раніше неодноразово засуджений батько з ними не жив.

І справді, Олександр у скоєнні подвійного вбивства пенсіонерів згодом... зізнається. Щоправда, ще на попередньому слідстві розповість, як міліціянти його жорстоко били, застосовували електрошокер (те, що він бачив на тілі Козлова побої, зізнається у ході слідства і сам Андрій Шаталов, якого визнають потерпілим). Але хлопчина на жорстокого вбивцю зовсім не схожий. Ситуація вимагала «знайти» йому спільника. І Козлов на такого, зрештою, «вказує» — 20–річного Максима Орлова, з яким також починають «працювати».

«Вельми переконливим доказом того, як це робилося, є те, як змінювався порівняно з першою пояснювальною запискою його почерк. Це може засвідчувати тільки одне — хлопця били!», — переконана адвокат і суддя з багаторічним стажем у минулому Віра Голубенко.

Докази без... доказів

А що ж експертизи? Під час першої з них, при обстеженні трупів, такі можливі засоби злочину, як викрутка, фрагменти силікатної цегли та дерев’яної ніжки від стола... виключаються. Друга експертиза вже мала протилежні висновки. При цьо­му ані Орлов, ані Козлов з такими результатами обстеження не ознайомлювалися, а підписи під їхніми прізвищами під одним iз ключових документів було поставлено невідомо ким. Потім у суді обоє підсудних поставлять питання руба — необхідно призначити почеркознавчу експертизу, що пролила б світло. Однак і головуючий суддя, і прокурор, який підтримував державне обвинувачення, цю вимогу пропустили повз вуха.

Згідно з висновком слідства, після скоєння злочину Орлов і Козлов замкнули двері ззовні ключем. Це викликає подив, бо, за одностайними свідченнями сусідів, Шаталови були людьми дуже обережними і не впустили б не тільки сусідських хлопців, а й свого сина. Більше того, люди стверджують, що в Андрія зі своїми батьками стосунки були досить напруженими і конфліктними. За свідченнями Шаталова–молодшого, він попрохав матір підсудного Козлова відкрити двері з внутрішнього боку оселі викруткою, але та зробила це за допомогою... виделки. І це при тому, що двері нібито були замкнені на ключ!

Ключі від будинку знайшли у Дніпрі, метрів за два від берега. Але зняти відбитки пальців рук тих, хто ними востаннє користувався, знову ж ніхто «не додумався». Не говорячи вже про те, що з річкового дна за допомогою магніту діставали й інші предмети, зокрема сокиру. Більше того, навіть понятих не залучали. Що показово, на ці знахідки у Дніпрі навів розумний пес кінолога, який, узявши слід, двічі пробіг мимо осель підсудних Козлова та Орлова. Слідство не проводило навіть експертизи з виявлення відбитків усіх слідів взуття в оселі вбитих на предмет того, чи могли вони належати затриманим хлопцям.

Отже, жодна експертиза не підтвердила їхньої провини. Ні суд, ні прокурор «не помітили свідчень громадянина Дворнікова: «21.05.09 близько 20.00 я виходив з дому і побачив, що з двору Шаталових через паркан перелазив якийсь хлопець. Він сів до «Жигулів» жовтого кольору. Куди він поїхав, я не бачив, точніше, не звернув уваги. Хлопцеві на вигляд 30—35 років, зріст — приблизно 180 см, волосся чорне коротке... Найімовірніше, це був їхній син, я знаю, він теж їздив на «шістці» жовтого кольору...».

Отож єдиною підставою для засудження Максима Орлова та Олександра Козлова залишалася відома ще зі сталінських часів «цариця доказів» — особисте зізнання. Але й тут все захиталося від самого початку. Зокрема, у вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2009 року зазначається, що Олександр Козлов свою провину в інкримінованих йому злочинах фактично визнав повністю, але вказує на те, що вбивство Шаталових здійснив Орлов. У свою чергу, Орлов усе валив на Козлова, до чого суд поставився критично, впаявши Максимові пожиттєве позбавлення волі, а Сашкові — 12 років. Отож хлопців жорстоко засудили винятково на підставі того, що вони один одного обмовляли.

Зрештою, Верховний Суд України, який розглядав касаційну скаргу Орлова, Козлова та їхнього захисника, звернув увагу на численні суперечності і розбіжності, своєю ухвалою від 20 квітня 2010 року вищезазначений вирок дніпропетровських колег скасував і направив справу до того ж суду на новий розгляд. Однак під час нового розгляду вже суди обох інстанцій виявилися невблаганними...

Незважаючи на те, що засуджені валили один на одного, жодним слідчим експериментом, експертизою чи судовим слідством їхньої вини не доведено. Що знову спонукає поставити питання про, м’яко кажучи, елементарний професіоналізм тих, на кого державою покладено відповідальний обов’язок вирішувати людські долі. Цією публікацією автор привертає увагу до того, що необхідно глибоко і професійно переглянути всі сумніви щодо засудження хлопців. Але тільки хто перегляне?..