У 1939 році уряд Райху, відклавши вбік свою глибоку антипатію і неприязнь, що грунтувалися на вагомих протиріччях між націонал-соціалізмом і більшовизмом, став на шлях порозуміння з Радянською Росією. У відповідності до угод від 23 серпня та 28 вересня 1939 року, уряд Райху здійснив загальну переорієнтацію своєї політики щодо СРСР і з тих пір займав доброзичливу позицію стосовно Радянського Союзу. Ця політика доброї волі принесла Радянському Союзу істотні переваги у сфері його зовнішньої політики...
Невдовзі після укладення німецько-російських угод Комінтерн відновив свою підривну діяльність проти Німеччини, отримуючи при цьому підтримку офіційних радянських російських чинників. Саботаж, тероризм та шпигунська діяльність як засоби підготовки до війни набули широкомасштабного і демонстративного характеру. В усіх країнах, що межують Із Німеччиною, а також на територіях, окупованих німецькими військами, стали поширюватися антинімецькі прояви, а зусилля Німеччини навести стабільний порядок у Європі відчули спротив...
У дипломатичній та військовій сферах стало очевидним, що СРСР, усупереч заяві, яку він проголосив під час укладення Угод стосовно того, що він не прагне більшовизувати і анексувати країни, які опинилися у сфері його впливу, насправді продовжував спрямовувати свою збройну міць на захід, де тільки це ставало можливим, і нав'язувати більшовизм Європі. Дії СРСР проти балтійських країн, Фінляндії і Румунії, де радянські претензії сягнули навіть Буковини — пряме цьому свідчення. Окупація і більшовизація Радянським Союзом країн, що опинилися у сфері його впливу, грубо порушили московські угоди, хоча уряд Райху деякий час проявляв терпимість щодо таких дій...
Нові зусилля Німеччини досягти порозуміння, як це видно з листування між міністром закордонних справ Райху і тов.Сталіним, так само як й із запрошення тов.Молотову відвідати Берлін, не знайшли підтримки. Радянський Союз висунув вимоги, які Німеччина не могла прийняти. Ішлося, як відомо, про т.зв. радянські гарантії Болгарії, про розміщення військової бази для російських сухопутних і морських сил в районі чорноморських проток та про призупинення агресивних дій проти Фінляндії. З часом політика СРСР проти Німеччини ставала все більш очевидною...
Ця політика супроводжувалася постійним нарощуванням і концентрацією російських збройних сил уздовж усієї лінії можливого фронту від Балтики до Чорного моря, через що Німеччина була змушена вдатися до відповідних контрзаходів, причому лише недавно. З початку цього року така російська політика стала набувати все більшої загрози для території Райху. Повідомлення останніх днів виключили щонайменші сумніви стосовно агресивного характеру російської концентрації сил і доповнили картину надзвичайно напруженої воєнної загрози. Додамо, що з Англії останнім часом ідуть повідомлення стосовно переговорів посла Кріпса, які спрямовані на все тісніше політичне і військове співробітництво між Англією і Радянським Союзом.
Підсумовуючи вищевикладене, уряд Райху заявляє, що Радянський Союз, усупереч зобов'язанням, які він узяв на себе, активізував свої зусилля, щоб підірвати міць Німеччини і Європи загалом. Він вдався до відвертої антинімецької зовнішньої політики, а також привів у стан бойової готовності свої збройні сили на кордоні з Німеччиною.
Таким чином, Радянський Союз фактично розірвав свою Угоду з Німеччиною і готується завдати їй удару в спину в той час, як вона веде боротьбу за життя. Керуючись цим, фюрер віддав наказ німецьким Збройним силам дати рішучу відсіч цій загрозі всіма наявними засобами, якими вони володіють.
Підготував Йосип ПАЦУЛА,
переклад з англійської зроблено за книгою Р. Дж. Зонтага та Дж. С. Бедді Nazi-Soviet Relations 1939-1941 (Washington , 1948).