Замки з піску

      Згадайте, першою скульптурою кожного з нас була виліплена з дитячого відерця піщана «пасочка». Погодьтеся, це заняття настільки захоплює, що й у дорослому віці не кожному вдається з ним розпрощатися. Саме цим і займалися тиждень учасники фестивалю скульптури з піску, що відбувся на оболонському пляжі «Наталка».

      Порівняно з першим цьогорічний, другий, фестиваль значно розширився. Разом у дорослому та дитячому конкурсах і в позаконкурсній програмі ленд-арту взяли участь близько 60 осіб. Оскільки серед учасників були представники чотирьох країн, фестиваль отримав статус міжнародного. Навіть спеціального кар'єрного піску для «ваятелів» довелося завезти вдвічі більше, ніж торік — 250 тонн (минулоріч вистачило 140 тонн).

      Унікальністю київського фестивалю є те, що участь у ньому беруть не лише скульптори, а й представники інших видів мистецтва — графіки, дизайнери, архітектори, фотографи, живописці. Стати учасником неважко. Надсилаєш анкету за місяць до будь-якої з мистецьких шкіл, які підтримують зв'язок з організаторами фестивалю — студією «Амаві», а також проект майбутньої скульптури. Якщо вона є цікавою — стаєш учасником конкурсу.

      Схожі акції давно проводять за кордоном. У Росії на такий фестиваль навіть продавалися квитки. За словами організаторів київського фестивалю, їхня акція зовсім не комерційна. Цьогоріч широку підтримку надала місцева влада, Оболонська райдержадміністрація та Державна податкова адміністрація.

      Технологія створення дива з піску дещо нагадує той кумедний процес, коли у пісочницях розважаються діти. У спеціальних дерев'яних конструкціях пісок трамбують. Потім конструкції з дерева розбирають і скульптор, починаючи згори, вирізає власне саму фігуру. Наприкінці поверхню покривають захисним розчином. Здається, нічого складного. «Насправді пісок як скульптурний матеріал не згадується в жодному посібнику зі скульптури чи в технологічному довіднику, — розповідає «УМ» минулорічний переможець, художник і скульптор Святослав Брахнов. — Натомість, у філософії і поезії з давніх часів метафора піску нерозривно поєднана з поняттями часу, незмірності, нескінченності. Таким чином, взаємодія форми та матеріалу породжує новий зміст». До речі, з наступного року організатори планують проводити майстер-класи, де можна буде навчитися цій справі. Святослав Брахнов проводив подібні студії в Шанхаї, Гонконгу, Пекіні, де одночасно мав персональні виставки. Тож бажаючі зможуть навчитися і вже згодом взяти участь у фестивалі.

      За словами Святослава Брахнова, цьогоріч роботи учасників мають здебільшого урбаністичний відтінок. Це, в основному, місто (до речі, тема нинішнього фестивалю «Діалог у просторі»). Місто може бути як земне, так космічне. Воно взаємодіє з природою. Наприклад, робота китайської команди «Саркофаг лісу» ( I премія). Річ у тім, що Тін Пен — учасник і автор проекту — не вперше приїжджає до Києва. Він помітив, що з кожним роком Київ стає менш зеленим, викуповуються ділянки землі, на яких нові власники вирубують дерева. Тому робота Тін Пена є закликом до збереження історичного вигляду нашої столиці.

      — Пісок дуже не передбачуваний матеріал і може в будь-який момент посипатися. Які відчуття у художника, коли його витвір руйнується? — запитала «УМ» у Святослава Брахнова.

      — У більшості художників падає інтерес до своєї роботи з того моменту, коли вона завершена. Це філософія. У Тібеті в буддистських монастирях існує таке дійство як висипання різнобарвним піском складного орнаменту, який символічно відображає космос, модель світобудови. Цікаво, що монахи відриваються від своїх медитацій, дуже прискіпливо декілька тижнів викладають це все з піску, і як тільки викладено останню деталь, у цей момент вони ж все руйнують. Тому що космос — це наче динамічна рівновага, система позбавлена статики і не може бути зафіксована. Є сам процес, але статичного результату не існує.

      У тому ж таки Китаї і до піщаної скульптури підходи грандіозніші — там створюють композиції завдовжки понад кілометр і заввишки близько 6 метрів. В Україні цьогоріч теж було встановлено власний рекорд — з висоти скульптури: понад два метри заввишки. Такого в Україні ще не було, хоча це нормально для світової практики.

      Минулого року фестиваль відвідали близько 100 тисяч глядачів. Цього разу організатори очікували в декілька разів більше. Як сказав Святослав Брахнов, жодна виставка в музеї чи галереї не збере такої кількості людей. «Антизал» не обмежений стінами, і в цьому свобода, робота з піском приводить до нестандартних рішень, спонтанного міркування. Це теж свобода мислення. Цікаво, що після п'ятого року проведення диплом фестивалю будуть визнавати за кордоном, і його учасники зможуть відвідувати світові «піщані» акції.

Ігор СВАЧІЙ.