Ці слова двома мовами — українською та на івриті — відкривають напис на монументі жертвам фашизму, який встановлено в селі Цибулівка Тростянецького району на Вінниччині. Саме тут у будівлях колишнього корівника взимку 1941 року окупаційна влада влаштувала гетто, де розмістила близько двох тисяч євреїв, виселених із буковинського міста Сирет. Без їжі, без теплого одягу, в неопалюваних приміщеннях, не отримуючи ніякої медичної допомоги, знедолені люди мали принаймні одну перевагу: на контрольованій румунською адміністрацією території — у так званій Трансністрії — режим ув'язнення був порівняно м'якшим, ніж у німецькій зоні. Тут не практикували масові розстріли, деякі бранці мали реальні шанси за сприяння організацій Червоного Хреста перебратися в безпечні країни. І все ж Голокост залишався Голокостом і тут: із двох тисяч людей визволення дочекалися тільки 390, решта назавжди залишилися в братській могилі.
Один із тих, кому тоді вдалося вирватися з лабет смерті, — семирічний Йосип Кауфман. Хлопчик у Цибулівці втратив батьків, але сам урятувався, бо його сховали і потай годували українські селяни. Нині він — громадянин Бельгії, але страшні спогади дитинства не давали спокою, тому він виступив одним з ініціаторів спорудження монументу жертвам етноциду, а на урочисте відкриття приїхав з усім великим сімейством. Пам'ятник у вигляді трьох чорних стел був споруджений за кошти нащадків тих людей, яким пощастило вижити в цьому гетто. Представник посольства ФРН, який узяв участь у заході, від імені країни попросив вибачення за те, що творилося в роки Другої світової.
Символічною подякою селянам Цибулівки за надану свого часу допомогу став сучасний комп'ютер, подарований іноземними гостями місцевій школі. Вони також домовилися з однією з місцевих фірм, що вона візьме його на безплатне сервісне обслуговування.