Україна багато недоотримала у фінансовому плані через те, що такі збірні, як Німеччина, Англія, Голландія, не пройшли далі турнірною сіткою Євро–2012. Особливо це позначилося на українській готельній індустрії. І взагалі, якщо підсумовувати справи цієї галузі, то слід визнати, що багато готелів і хостелів відверто провалили єврочемпіонат.
«Німці наперед забронювали місця у нашому хостелі на фінал, але скасували замовлення вже через годину після четвергової поразки команді Італії. Ми через це втратили багато тисяч гривень», — розповідає «УМ» Ольга Сосницька, працівниця одного з хостелів у центрі Києва.
Цей ошатний, сучасний заклад розташовується дуже зручно для футбольних уболівальників — лише за кілька хвилин ходьби від НСК «Олімпійський» та фан–зони. Здавалося б, чемпіонат Європи мав би стати часом жнив і великих прибутків. Але вільні місця лишалися впродовж усього місяця. І в день фіналу незайнятими були 11 ліжок. Гостел близький до банкрутства.
Імовірно, причиною провалу стали завеликі фінансові апетити готельєрів. Скажімо, у згаданому гостелі одне ліжко–місце на день фіналу коштувало 50 євро — в кімнаті на шість осіб. Це зовсім не бюджетний варіант ночівлі для простого вболівальника.
«Ціни з самого початку справді були підняті занадто високо, — каже Ольга Сосницька. — Якби це залежало від мене, я б робила їх нижчими. Краще горобець у руці, ніж журавель у небі».
Дівчина розповідає, що спершу хостели почали ставити захмарні ціни з умовами 100% передоплати, і було багато бронювань. А потім ринок різко обвалився. Пропозиція стала значно перевищувати попит. Багатьох клієнтів у готельників відбили «фрі румз» та інші подібні ініціативи. Відчутних збитків зазнали люксові готелі та ресторани, створені «під Євро».
Ігор М., власник 3–зіркового готелю далеко від центру Києва, визнає: «До нас не доїхала й половина туристів, яких ми сподівалися побачити під час чемпіонату. Але проблему «неявки» я бачу не в завищених цінах, а в обережному ставленні іноземців до України взагалі. Тим більше, вистачало незручностей організаційного характеру: в нас дуже великі відстані між приймаючими містами — від Львова до Донецька більше 1200 км, бракує сервісу авто напрокат тощо. Тож якщо в інші країни туристи приїздили на турніри такого рівня «всерйоз і надовго», то до нас на Євро–2012 — здебільшого тільки на один матч, на одну–дві доби. І лише шведи й голландці постійно дислокувалися у Києві та Харкові відповідно — бо їхні збірні грали в цих містах усі три матчі».
У своєму готелі Ігор підняв ціни на час Євро — до 100—120 євро за двомісний номер зі сніданком (за його словами, «це все одно нижче середніх європейських розцінок при європейській якості обслуговування») та 200 євро — на день фінального матчу. Із наповненістю номерів на фінал проблеми не було — до Києва приїхало багато заможних клієнтів. На відміну від інших днів. «Ви врахуйте, що існувало багато посередників, — каже готельєр. — На один номер іноді було по дві–три фірми, які їх перепродували. І якщо наша «чиста» ціна була 120 євро, то фірма «Гамалія» продавала цю кімнату вже за 360. Причому навіть не клієнту напряму, а ще одному посередникові».
«Україна просто не знала, чого чекати від Євро, — підсумовує Ольга Сосницька. — Якщо такий захід проходитиме в нас удруге, люди вже будуть навчені. А так — у готельєрів був стереотип: «іноземець — це купа грошей». Але ж ні. Виявилося, що футбольні фани жирувати в Україні не збиралися і були щасливі від пива по 6 грн.».
