«Новий курс» на знищення

Нацiональний музей народної архiтектури та побуту України створювали державними та громадськими зусиллями як скарбницю пам’яток народної культури всiєї України. За 43 роки у фондах музею зiбрано понад 70 тисяч експонатiв, а в експозицiї просто неба в традицiйних садибних комплексах українського села представлено унiкальну колекцiю пам’яток народної архiтектури XVI—XX столiть. Такий музей потребує i фундаментальних наукових дослiджень, i збереження автентичностi пам’яток iз забезпеченням наукової реставрацiї. І цi скарби, i знання про закладений у них духовний смисл мають бути доступними суспiльству — це головна суспiльна мiсiя музею.

Та нинi з’явилися новi iдеї монетизацiї культури — використання пам’яток як розважального товару для отримання фiнансових прибуткiв.

Понад два роки тривала органiзована кампанiя дискредитацiї Нацiонального музею народної архiтектури та побуту України i його директора. Для цього залучали депутатiв, використовували засоби iнформацiї, передусiм — сайт «Музей України». За систематичними негативними наклепницькими оцiнками названого сайту: один iз кращих скансенiв перетворився на музей дров. У музеї немає жодного фахового архiтектора. (Авторам архiтектурної експозицiї присуджено Державну премiю в галузi архiтектури за участь у проектуваннi та створеннi музею). Потiк вiдвiдувачiв скоротився. Наукова робота ледь жеврiла. Реставрацiя майже не велася. Найбiльший скансен України треба термiново виводити з кризи...

Подається коментар мiнiстра культури: для порятунку музею «нам потрiбнi менеджери», новопризначених директорiв так i стали називати — кризовi менеджери, «замiсть звiльнених директорiв музеїв призначили молодих «кризових менеджерiв».

Якщо врахувати, що музей уже четвертий рiк не отримує нi копiйки бюджетних коштiв на реставрацiю пам’яток однiєї з найбiльших у Європi колекцiй традицiйних будiвель просто неба (з дощами, бурями, заметiлями), i що саме це є головною причиною неналежного технiчного стану окремих будiвель, то стають очевидними спецiально органiзованi «пiдстави» для дискредитацiї керiвництва музею i захоплення влади.

Музей щороку вiдвiдують 250—300 тис. людей, у 2011 роцi фiнансовi надходження музею становили 4 млн. гривень.

Що ж до науки, то протягом 2009—1011 рокiв у музеї проведено двi мiжнароднi науковi конференцiї, видано два збiрники статей. Науковцi музею брали участь у рiзних наукових конференцiях України та зарубiжжя, мають численнi публiкацiї у рiзних виданнях.

Звинувачення у старiннi колективу не вiдповiдають дiйсностi, у музеї достатньо молодих працiвникiв, що переймають знання i досвiд засновникiв музею, якi здiйснили сотнi польових експедицiй, набувши безцiнних, нинi вже недоступних знань i високої квалiфiкацiї, i це — золотий фонд музею.

Без польових експедицiй музеї стають мертвими. Щоб виявити, дослiдити, перевезти, встановити i належно обладнати пам’ятки народної архiтектури (а їх у музеї близько 300), зiбрати фондову колекцiю, потрiбно було не один десяток рокiв здiйснити сотнi експедицiй у села, якi ще були багатi на традицiйну культуру, вивчати архiвнi та лiтературнi джерела.

На жаль, розбудову музею припинено. Розроблену i затверджену на вiдомчому та державному рiвнi програму подальшого розвитку музею замовчують та iгнорують.

Нинi вводять «нову концепцiю» розвитку музею на основi досвiду музеїв–скансенiв iндiанцiв Пiвнiчної Америки, якi переважно ведуть обслуговування корпоративiв, не переймаючись науковими проблемами дослiджень i реставрацiї пам’яток, не займаються проблемами культурної спадщини, розрахованi на екзотичнi туристичнi вподобання. А ми поки що, хвалити Бога, не в резервацiї, а Україна — не Америка. На жаль, нас пробують перетворити на резервацiю, i до цього докладають органiзованi зусилля.

Звичайно, менеджмент потрiбен музеям, але не за рахунок пам’яткоохоронних засад духовної скарбницi народу, суспiльно вартiснiших за фiнансовi прибутки будь–якої групи паразитуючих на музеї бiзнес–осiб.

За «новою концепцiєю» в музеї змiнено штатний розклад. Насамперед, на мiсце звiльненого директора призначено молодого менеджера, фахiвця з туристичного бiзнесу, на пiдмогу йому — чотирьох заступникiв, створено новi вiддiли: юридичний (5 осiб), маркетингу, розвитку, зв’язкiв iз громадськiстю (всього 19 одиниць адмiнiстративних посад), а досвiдчених етнографiв–музейникiв не залишилося i 10. Ліквiдовано посаду вченого секретаря, без якого науковий заклад не може нормально функцiонувати, позбавлено наукового статусу вiддiл реставрацiї, недоцiльно проведено злиття наукових вiддiлiв окремих регiонiв, «перетасовано (!!!) науковi кадри, що спецiалiзувалися на дослiдженнях конкретних регiонiв. Непотрiбними для «нового курсу» стали досвiдченi музейнi науковцi, якi є авторами створених архiтектурних i етнографiчних експозицiй: Лiдiя Орел (стаж роботи в музеї — 41 рiк), Сергiй Верговський (архiтектор, музейний стаж — 42 роки), Надiя Зяблюк (музейний стаж — 36 рокiв), Раїса Свирида (музейний стаж — 41 рiк), завiдувач вiддiлу ландшафту Ірина Денисюк (музейний стаж — 24 роки), вчений секретар Свiтлана Пономаренко (музейний стаж — 18 рокiв), Василенко Тамара Миколаївна (працювала на посадах заступника директора з наукової роботи, в.о. директора музею, музейний стаж — понад 30 рокiв). Вони не пiдтримали i критикували впровадження суто бiзнесового курсу в музейну дiяльнiсть, вiдстоювали прiоритетнi засади Нацiонального музею як скарбницi пам’яток народної культури з науково–дослiдними i пам’яткоохоронними функцiями. Їх позбавили права на подальшу наукову дiяльнiсть, запропонувавши посади, що не потребують вищої освiти, — зберiгачiв i доглядачiв.

Прошу Вас об’єктивно оцiнити «нову реформу» в музеї, не допустити руйнiвних змiн статутних засад музею, зупинити незаконне звiльнення науковцiв.

Л. Г. ОРЕЛ,
старший науковий спiвробiтник Нацiонального музею народної архiтектури та побуту України,
заслужений працiвник культури