27 червня, в день Полтавської битви за старим стилем, у Полтаві влаштували так зване «відзначення» чергової річниці цієї баталії, яка майже на три століття поховала надії на нашу незалежність і стала для українців братовбивчою, бо ж воювали вони по обидва боки російсько–шведських «барикад». Як і в попередні неювілейні роки, ініційоване туристично–культурницьким підрозділом мерії дійство відбувалося на території музейного містечка, біля Братської могили російських воїнів.
«Родзинкою» цьогорічних «відзначень», згідно із задумом організаторів, мала стати нічна велоекскурсія з більш ніж промовистою назвою «Переможний шлях Петра». Приєднатися до неї активно запрошували всіх бажаючих. Тож зо два десятки велосипедистів–аматорів різного віку о 19–й годині стартували від входу до музею знакової битви, тобто фактично від пам’ятника російському цареві Петру І, й об’їхали інші густо «насіяні» довкола Полтави за імперських часів пам’ятники, фінішувавши у центрі міста, де також вистачає символів «слави руского оружія». Найактивніше «піарив» той захід у місцевих ЗМІ, особисто очолив колону велотуристів та був її гідом під час зупинок біля згаданих пам’ятників перший заступник голови Полтавської райдержадміністрації Олександр Іваніна, який донедавна очолював обласну організацію молодіжного крила Партії регіонів. Цей діяч, певно, й досі не збагнув, що сьогодні він уже не тільки активіст відомої своїми українофобськими замашками політсили, а ще й керівний держслужбовець Української держави, покликаний виховувати молодь на своїх, а не чужих перемогах, тим паче над Україною...
Зазначимо, що це вже не перша подібна спортивно–пропагандистська витівка місцевих чиновників. 26 червня минулого року під егідою управління з питань фізичної культури та спорту облдержадміністрації й управління у справах молоді та спорту міськвиконкому в центрі Полтави відбувався «легкоатлетичний пробіг на честь Полтавської битви 1709 року». При цьому кольорові яскраві афіші запрошували всіх на «спортивне свято» та «щиро вітали» полтавців і гостей міста.
Тим, хто вбачає у тому особливу насолоду, виконуючи, за словами гетьмана Івана Мазепи, «песький обов’язок перед Москвою», мабуть, не зайве нагадати і про те, що ще в часи перебудови до Полтави з усієї України з’їжджалися сотні патріотів, щоб утворити живий ланцюг пам’яті «від ката Петра до ката Сталіна». Починався він якраз біля згаданого пам’ятника Петру І, а закінчувався на місці масових розстрілів і поховань жертв сталінських репресій з іншого боку Полтави. Чимало учасників тієї резонансної акції вже відійшли у кращі світи і, певно, перекинулися б у місцях свого вічного спочинку, дізнавшись, що сьогоднішні можновладці незалежної України знову славлять перемоги Петра І... Та ще й пояснюють таку холуйську запопадливість необхідністю поліпшувати «туристичну привабливість Полтави», розвивати її історичний бренд тощо.
Хоча насправді холуйство, хохляцтво і малоросійство туристів цікавлять якраз найменше. Тож і росіяни, і шведи, наймасовіший «десант» яких під час Євро–2012 висадився зовсім поруч — у Києві, згадане полтавське «відзначення» 303–ї річниці відомої баталії зігнорували. Не кажучи вже про аборигенів. За широко розрекламованим владою дійством у музейному містечку спостерігали менше двох сотень глядачів. Причому більшість із них — родичі та знайомі дітей і юнаків, які брали участь у черговій військово–спортивній «показусі». Особливо увиразнили цей театр абсурду заключна пісня місцевого фольклорного ансамблю пенсіонерів, якою стала російська «Катюша», та масове фото на пам’ять «під перстом» Петра І ряджених юних козачат.