Горе–символ Горі

28.06.2012
Горе–символ Горі

Музей Сталіна популярний здебільшого серед іноземців, а от місцеві жителі просто пишаються своїм земляком. (Фото автора.)

Одним із найпопулярніших туристичних пунктів у Грузії був і залишається Музей Сталіна в Горі — всього 80 км від столиці, година автоподорожі, — тому не заростає сюди народна стежка. Оскільки нинішнє керівництво Грузії намагається боротися із радянським історичним спадком — так, у 2006 році в приміщенні Музею ім. Джанашія Національного музею Грузії відкрили Музей радянської окупації, — логічною видалася заява міністра культури про трансформацію й перейменування популярної горійської пам’ятки в Музей сталінізму. «Існування музею просто несумісне із сьогоднішніми реаліями і що найважливіше — з нашим майбутнім», — заявив Ніколоз Руруа 9 квітня, у день пам’яті жертв під час тбіліської демонстрації у 1989 році. Міністр також повідомив про створення групи дослідників, які мають розробити план дій щодо змін. Позаяк у самому міністерстві мені не вдалося отримати інформації, як працюватиме ця комісія, які фа­хівці в неї увійдуть і які інновації трансформують музей, вирішено було поїхати в Горі, щоб дізнатися все на місці.

 

Сталін на проспекті Сталіна

Музей Сталіна розташовується у центрі міста. Вуличний вказівник пояснює — «проспект Сталіна». На цій же вулиці трохи віддалік розташований Музей бойової слави, присвячений Другій світовій війні та воєнній ескалації у серпні 2008 року (про ті події також нагадують подзьобані кулями стіни будинків). Ще одна посвята в Горі найвідомішому землякові — шестиметрова бронзова статуя — зникла з міського ландшафту літньої ночі 2010 року, викликавши неоднозначну реакцію серед грузинів, особливо горійців. «Оскільки Сталін у світі дуже відома людина, звісно, місцеві жителі мають певне почуття гордості [за свого земляка], — пояснює російськомовний гід музею Лариса Газашвілі. — Але зараз iде така агітація, що вже поганий тон говорити про Сталіна, тільки старше покоління щось скаже. Зараз і у фільмах, і в телепередачах Сталіна тільки критикують».

Музейний комплекс у Горі складається з кількох компонентів: старий будинок родини Джугашвілі, захищений накриттям із радянською символікою — п’ятиконечною зіркою та гербом, персональний залізничний вагон вождя та красивий палац iз білого каменю, де розміщується основна експозиція. «Цю будівлю авторства Арчіла Курдіані завершили в 1957 році, а критикувати Сталіна почали вже в 1956–му. У цей час, як нам сказали, в документах було записано, що це міський музей, а не музей Сталіна. А в 1961 році музей закрили — за телефонним наказом із Москви, офіційна ж версія — музей перебуває на реекспозиції. Відкрили у 1964–му». Лариса Газашвілі згадує, що перша експозиція в новому музеї–палаці була більше художньою — життєпис Сталіна був представлений у картинах і навіть килимах, але вже 1979 року наповнення змінили: партійне керівництво зауважило — це все ж історичний музей, а не галерея.

Наша розмова відбувається в холі музею. За два кроки — крамничка, туристам пропонують: «Сапераві» з етикеткою із зображенням Сталіна за 40 ларі (200 грн.), чашки з його портретом, фото, футболки з принтами «Сталин — Победа — СССР» та «Нам Сталин — отец, нам Родина — мать, сестра и подруга — советская власть». А з протилежного до сувенірної лавки боку — банери російською та англійською мовами, що несуть діаметрально протилежне інформаційне наповнення: «Жертвами Радянської імперії протягом усього часу її існування стали, за різними оцінками, від 15 до 40 млн. осіб.

Музей, що в цьому приміщенні, відкрили у 1937 році для увіковічення імені Йосипа Сталіна, у рік найтяжчих репресій. Одним з його авторів є Лаврентій Берія. Того ж року, згідно з радянською офіційною, значно заниженою, статистикою, смертній карі було піддано 353 074 особи, тобто щодня вбивали приблизно по тисячі людей. Музей був типовим зразком радянської пропаганди і фальсифікації історії. Експозиція змінювалася в різні періоди радянської історії, змінювалися акценти, але незмінним залишалося завдання музею — ви­правдати злочини найкривавішого режиму в історії».

Ці плакати, пояснює екскурсовод, з’явилися в музеї 9 квітня, коли міністр культури оприлюднив нову ініціативу, що, виявилося, не така вже й нова. «Комісія [зі зміни концепції музею] існує з 2008 року — приїжджає, дивиться, їде, — розповідає Лариса Газашвілі. — Але, щоб щось змінити, потрібні гроші: для оновлення експозиції, реконструкції будівлі, упорядкування території. Уряд хоче залучити фінансування міжнародних організацій. А просто міняти текст — це нічого не означає. Я сама текст міняю».

Екскурсовод, яка працює в музеї уже 25 років, має не гірший вишкіл, ніж дипломат у «гарячій точці», й уміло маневрує на ввіреному їй «мінному» полі. Вона наголошує, що для кожної групи, залежно від національності, вона робить різні акценти, наприклад, працюючи з українцями, — на пакті Молотова—Ріббентропа, показує портрет Сталіна з різнокольорового піску, згадує про знищення храмів та Голодомор, але «тільки словом, бо немає на руках ніяких документів».

Історична шизофренія

Почуте і побачене сприймаєш як історичну шизофренію: музей, що де–юре вшановує кривавого диктатора (на додачу до меморіальних речей існує навіть текст екскурсії, який зараз розглядають у Тбілісі, з красномовними пунктами: феномен Сталіна, організаторські здібності, незвичайна пам’ять, стратег, тактик), де–факто його викриває. «По тому тексту ніхто екскурсії не проводить, — пояснює моя співрозмовниця. — У книзі відгуків нас часто звинувачують, що ми не говоримо про негативний бік правління Сталіна, але це неправда, оскільки на першому поверсі, після проходження шести експозиційних залів, є ще дві кімнати, так звані «кімнати страху», в яких представлена історія репресій».

Ця ініціатива попереднього директора, до слова, автора сталіністичної екскурсії, похвальна, але все ж куца й однобока. У приміщенні, за площею не більшим ніж стандартна трикімнатна квартира, загальними штрихами окреслено віхи й окремі деталі репресивної машини СРСР. Це перелік катів, що стали жертвами режиму (зокрема, Єжов, Ягода, Берія), відтворення кабінету начальника системи НКВС у провінції, тюремної камери, кілька портретів репресованих iз місцевих.

Показуючи фото, Лариса Газашвілі побіжно згадує, що в 1930—50–ті роки нащадки репресованих аристократів уже займали високі посади, тобто 80 років тому історична пам’ять почала зазнавати трансформацій, наслідком чого стало сьогоднішнє толерантне ставлення горійців до свого контраверсійного земляка. З іншого боку — причина цього феномену може полягати в притаманній грузинам самоіронії й ненадривному ставленні до життя (яскравий приклад — фільм «Покаяння» Тенгіза Абуладзе). Тому відкритим залишається питання — наскільки послідовним можуть бути дії одного з найвпливовіших діячів Грузії Ніколоза Руруа, який ініціював відкриття Музею радянської окупації в Тбілісі? З одного боку, це, здається, у сфері його інтересів: за інформацією ЗМІ, його предки були в складних стосунках із представниками радянської влади, сам Ніколоз перебував у рядах «Мхедріоні» (воєнізованій націоналістичній організації. — Ред.), а не так давно обіймав посаду заступника голови парламентського комітету з питань оборони і безпеки. З іншого — ініціатива щодо трансформацій у Горі, якщо брати до уваги діяльність музею в Тбілісі, який функціонує не як наукова установа, а як атракція для іноземців, може бути всього популістським політичним актом.

 

ЦІНА ПАМ'ЯТІ

Повний квиток у Музей Йосипа Сталіна коштує 15 ларі (10 — музей та меморіальний будинок, 5 — відвідини вагона; 1 ларі — це 5 гривень). Екскурсії проводять англійською, німецькою, французькою, російською, грузинською мовами.

Переважна кількість відвідувачів — іноземці. У 2011 році музей відвідало 24 тисячі туристiв. У цьому році очікують, що цифра збільшиться. Початок туристичного сезону — травень–червень.

Вхід у музей безкоштовний двічі на рік — у День музеїв 18 травня та у день народження Сталіна 21 грудня.

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>