Звільнений iз СТБ журналіст Сергій Андрушко: «Коли обмежують вибір тем та синхронів, відсутня критика високопосадовців — це не мій підхід до висвітлення новин». (Фото з власного архіву.)
Сергій Андрушко на каналі СТБ працював з 2000 року до початку нинішнього місяця. Репортер за роботу над сюжетами для випусків «Вікон. Новин» у 2010–му отримав найвищу професійну відзнаку — «Телетріумф». Але перейшов у департамент документалістики каналу, звідки знову повернувся у «Вікна» цієї весни. Втім за півтора місяця роботи у новинах в ефір не вийшло аж чотири сюжети визнаного профі. У них розповідалося про реагування влади на критику ЗМІ, якість підготовки Києва до Євро–2012, зокрема розподіл кількох мільйонів гривень, виділених КМДА на реконструкцію будівель. Редактор «Вікон» Володимир Павлюк каже, що його не влаштовувала якість сюжетів Андрушка. Натомість Сергій переконує: такими словами просто прикривається цензура.
— Сергію, чи знайшли ви вже нову роботу?
— Зараз я закінчую навчання за британською програмою імені Джона Сміта, яка дала мені можливість ознайомитись із демократичними традиціями Великобританії і стажуватися на Бі–Бі–Сі та в кількох інших редакціях. Мене справді вразило те, що демократичні цінності в Англії глибоко укорінені і непорушні. Наприклад, голосування за закони досі відбувається у застарілий спосіб: парламентарії, які «за» ухвалення закону, виходять в одні двері, а ті, хто «проти», — в інші. Тобто їхні голоси підраховують вручну. Така система не технологічна, але вона повністю унеможливлює маніпуляції у процесі голосування, на відміну від того, як це роблять депутати Верховної Ради України.
У Лондоні я вивчав можливості доступу до публічної інформації. У Великій Британії також нещодавно ухвалено відповідний закон. Одразу, як він почав діяти, журналісти викрили інформацію про нецільове використання державних коштів кількома парламентарiями, після чого їх притягнули до відповідальності. Насправді, у Великобританії навіть на офіційних сайтах можна знайти інформацію не лише про статки парламентаріїв, а й про їхні витрати.
Нової роботи я поки не маю. Я відкритий до пропозицій. Водночас розробляю власні ідеї: є інтернет–проект, кілька задумок щодо документальних фільмів та програм. Мені подобається ідея створення альтернативного інтернет–телебачення, яку зараз реалізують опозиційні сили в Росії. В Україні нам, швидше, потрібні громадські медіа, які б утримувались за рахунок глядачів (користувачів) і на яких би неможливо було замовчувати суспільно важливі теми.
— Прояви цензури у новинах СТБ ви почали відчувати ще у 2010 році, коли журналісти «Вікон. Новин» після відкритого листа колег з «1+1» на початку травня оприлюднили свої випадки. Після цього ваш перехід у департаменті документально–публіцистичних програм СТБ був вимушеним кроком?
— Мене запросили у департамент документально–публіцистичних програм СТБ наприкінці 2010 року, переконували залишити «Вікна» та почати працювати у новоствореному департаменті. На той час я сам прагнув розширити свої можливості та займатись документальними проектами, тому й погодився. У цьому департаменті я створив пілот документальної програми про успішні реформи в країнах колишнього соціалістичного табору. Чому змогли там, та не зробили це у нас? Цей пілот був позитивно оцінений керівництвом каналу. Утім СТБ почав розвиватися в іншому форматі і робити акцент на шоу. Якщо, коли тільки створювався департамент документалістики, керівництво розуміло, що цей напрям буде другорядним, то можна припустити, що з «Вікон» мене усунули.
— Чому ви прийняли запрошення новопризначеного редактора «Вікон» Володимира Павлюка повернутися у новини весною нинішнього року? Що вас не влаштовувало у департаменті документально–публіцистичних програм?
— У департаменті документалістики мене все влаштовувало, але на той час була пауза у виробництві проектів, а мені хотілося реалізовуватись, тому і прийняв запрошення назад у «Вікна».
— Чи вважаєте ви законним ваше звільнення з СТБ на початку нинішнього місяця? Володимир Павлюк каже, що його не влаштовувала якість ваших матеріалів.
— Мене звільнили без попередження. На мій погляд, новоспечений редактор як менеджер повівся зі мною некоректно. Утiм особистих претензій я до нього не маю, розбіжності між нами були суто в підходах до висвітлення новин. Коли обмежують вибір тем та синхронів, відсутня критика високопосадовців — це не мій підхід до висвітлення новин.
— Як ви вважаєте, чи вплинуло на ваше звільнення те, що ви позивалися проти співробітника Управління державної охорони і, програвши суди в Україні, почали шукати правду в Європейському суді?
— Думаю, питання про такий зв’язок — мій позов проти співробітника УДО та звільнення з новин не могло б навіть виникнути в демократичній країні. Але оскільки в нашій країні ви про це запитуєте, та й інші запитують, то можна припускати, що такий зв’язок справді може мати місце.
— Коли ви подали скаргу до Європейського суду з прав людини і якого рішення очікуєте? Чи не простіше б було просто забути про протиправний інцидент з охоронцем Януковича, який стався два роки тому під час проведення агровиставки? Хто вам надає юридичну підтримку?
— Якщо забувати про протиправні інциденти — вони будуть повторюватись. Та ті, хто їх ініціює, якраз на це і розраховують! Скарга до Європейського суду з прав людини була подана наприкінці травня — кілька тижнів тому. Її написав адвокат Олександр Заруцький, він вирішив захищати мене в українських і європейських судах добровільно. І я вдячний йому за це. (Олександр, до речі, є адвокатом загиблого в міліції студента Ігоря Індила).
Застосування сили проти журналістів iз боку правоохоронців — поширене явище в Україні. Так само поширена і безкарність проти порушників закону. Тому вирішив для себе, що потрібно таку ганебну практику в Україні призупиняти. Звісно, розгляд справи у Європейському суді з прав людини — справа затяжна і може тривати до 5 чи 6 років. Та, можливо, позитивне рішення у цій справі змусить українську владу змінити принцип взаємовідносин правоохоронців та журналістів. І, може, зрештою, у майбутньому для українських журналістів стане безпечнішим працювати в нашій країні.
Що стосується розгляду справи в українських судах, то тут теж є свій позитив. На один із розглядів справи викликали відразу кількох охоронців — їх покликали до суду і вони змушені були давати свідчення. Сподіваюсь, це для них теж було своєрідним меседжем.
— Ваші колеги з СТБ кажуть, що основною причиною вашого звільнення з СТБ став ваш оригінально–іронічний стиль подачі інформації, який був фішкою «Вікон. Новин» у часи президентства Ющенка. У жорсткі часи Януковича більшість новинярів обережніше подають інформацію.
— Справді, коли я знов повернувся у «Вікна», виявилося, що часи змінились, але я як журналіст не змінився. Мені хотілось порушувати резонансні теми, а урядників показувати такими, якими вони є насправді. Іронія в моїх репортажах — це те, що є насправді, без приховування деталей.
Іронія та критика зараз не в моді? Це може свідчити лише про те, що щось замовчується, приховується, не договорюється.
— Зараз, особливо перед черговими осінніми парламентськими виборами, де ви порадите звичайним людям шукати правдиву достовірну інформацію? Чи є телеканали в Україні, яким можна довіряти на всі 100?
— Я раджу використовувати, по можливості, якомога більше каналів інформації. Прикро, що для половини українців, які досі не мають доступу до інтернету, чи не єдиним джерелом інформації залишається телебачення. Бо те, які новини їм дивитись по телевізору, за них вирішує одна людина — редактор. Натомість користувачі інтернету самі вибирають, які новини їм читати.
Сергій Андрушко
Народився 1978 року.
Закінчив Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
Працював кореспондентом спортивного відділу НРКУ та ведучим інформаційної програми на радіо «Континент».
2000—2012 рр.— працював на СТБ.
Лауреат премії «Телетріумф» у номінації «Репортер» (2010 р).
Учасник руху «Стоп цензурі!»
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
