Нi, не любiть української мови,
Їй затаврована вами вина:
З нею не нидiєте в установах,
Вашу кар’єру гальмує вона.
Чи пам’ятаєте, хто ви i звiдки,
Впавши на смiття брудних пiдворiть?
Свiдки наруги над матiр’ю, свiдки,
Мовою рiдною заговорiть.
Що, мовчите, бо соромитесь неньки,
Слова цураєтесь, що з молоком
Виссали в мами з–пiд серця маленькi —
Блуднi сини ви пiд власним вiкном.
Ви iз тiєї лихої породи,
Що зневажала вкраїнську рiдню,
Мови чужинськi вивчала з погорди
І забувала мужицьку, свою.
Отже, визубрюйте всесвiту мови,
Рiдну ж у книгу Червону внесiть.
Мова — то квiти, а квiтка — то слово,
Коси зневаги клепайте й косiть.
Дiти не вмiють пiсень заспiвати
Танцi не танцi, а «скачки» у них,
Повiдрiкалися роду i хати,
Прадiдiв поклик в серцях їх затих.
Душi не храми — пустиннi руїни,
Я в паспорти i на смiх, i на стид
Замiсть занедбаного «українець»
Вам записав би глумливе «гiбрид».
Лiзете в рiзнi лакейськi породи,
Хоч не шанує лакузу нiхто,
Зрадивши з вигоди Мову народу,
Хто вам повiрить на слово? Ну хто?
Пращури пестили слово за словом,
Радiсть та бiль перелили в пiснi...
Нi, не любiть української мови —
Ви не вартуєте й титли її!
Василь СТАХІВ
с. Вишнiвчик,
Львiвська область