Привітна Одеса вже втретє потішила шанувальників класикою німого кіно під відкритим небом — з 15 по 17 червня на причалі морського вокзалу проходив фестиваль «Німі ночі». Упродовж трьох днів, починаючи з 10–ї години вечора, на великому екрані демонстрували шедеври німого кінематографа, які наживо озвучували музиканти. Більшість із цих фільмів в Україні були презентовані вперше.

Про Владислава Городецького написано чимало. В Україні він залишив нам у спадок понад тридцять будинків, деякі з яких стали самобутніми символами, своєрідними візитними картками міст, наприклад, як Будинок iз химерами на вулиці Банковій у Києві. Найменш досліджений етап творчості архітектора, мисливця і загалом загадкової особистості припадає на останнє десятиліття його життя. Відомо, що з приходом більшовиків у 1920 році Городецький емігрував до Польщі, де очолив проекторське бюро американської фірми «Генрі Улен і К°». За його кресленнями було збудовано водонапірну вежу й торгові ряди в Пьотркові Трибунальському, м’ясокомбінат у Любліні, лазню у Згіржу та будинок казино в Отвоцьку. У 1928 році на запрошення цієї ж компанії він переїхав до Персії й обійняв посаду головного архітектора «Синдикату зі спорудження Перських залізниць». Але повернутися на батьківщину не судилося: 3 січня 1930 року Владислав Городецький відійшов у вічність. Якими були два роки життя у східній країні? Чи насправді Городецький збудував там готель, шахський палац, залізничний вокзал, театр? Де в сучасному Ірані з його недбалим ставленням до не те що чужинської, а й власної культурно–історичної спадщини шукати свідчення будівельних проектів польсько–українського архітектора? Як не прикро, та у відповідь маємо тільки міфи, перекази, здогади й припущення, які, однак, можуть стати поштовхом до нових відкриттів.