«Це психологічний тиск на свідомість»
Звичайний день. Я спускаюся в метро, де на мене чекає поїздка тривалістю півгодини. Сідаю на вільне місце, підіймаю очі й бачу... рекламу. Повертаю голову вправо, вліво — реклама. Підіймаю голову догори — реклама і на стелі. Здається, мені нема куди від неї дітися.
І, виявляється, не я одна такої думки. Сергій Соколенко, професійний продавець, коуч–менеджер, певен: «Реклама в метро — це агресивна реклама, психологічний тиск на свідомість киян. Раніше були хоча б вільні вікна, куди можна було спрямувати очі, дивитися в порожнечу і відпочивати після робочого дня та від інших стресів. А зараз вішають рекламу на вікно, і тобі нікуди очі діти, ти ніяк не можеш розслабитись».
Відбувається рекламна «атака», до речі, цілком законно.
У листі від заступника начальника КП «Київський метрополітен» Ірини Боняк читаємо наступне: «Розміщення рекламних наліпок на стінах, а також на скляних поверхнях рухомого складу метрополітену відбувається у відповідності до вимог Закону України «Про рекламу». Водночас, усвідомлюючи необхідність посилення заходів безпеки перевезення пасажирів, КП «Київський метрополітен» запропонував рекламним агенціям, котрі розміщують рекламні зображення, виконані на прозорій плівці, максимально забезпечити пасажирам безперешкодний огляд із салону вагона».
Вельми дякуємо за безперешкодний огляд із салону вагона метро. А як же самі оголошення на цьому прозорому тлі? Вони що — теж прозорі?
Реклама і серцевий напад
Геннадій Кіпчак, художник–рекламіст, тим часом стверджує, що реклама впливає на людину підступно: «Тому що це завжди, як правило, яскраве контрастне зображення, а око налаштоване на все яскраве і контрастне, така в нас антропологія. А тому рекламодавці цим користуються. Це такий підступний хід — чим яскравіша, красивіша реклама, тим сильніше враження вона справляє. Підсвідомо людина її запам’ятає. Хоча не факт, що вона їй потрібна. Реклама — це прес, насилля над свідомістю. В цьому сенсі у вас є тільки два варіанти дій — або заплющити очі, або навчитися фільтрувати вхідні повідомлення. Не кожен, як художник, має високу культуру сприйняття. Наприклад, якщо на картинці є червоний, то людина його запам’ятає і побачить, хоче вона цього чи ні. Але художник може відфільтрувати. Художники тренують широке бачення. Вони не віддають перевагу тому чи іншому контрасту, вони бачать цілу картинку. Звичайні люди так не вміють, у них такі якості не розвинені».
Але вони інтуїтивно відчувають, що реклама — агресивна. Про це знають і психологи. «Реклама — це інформація про образ ідеального світу (велика квартира, круті капці). А позаяк зараз під час кризи життя людей, які їздять у громадському транспорті, не відповідає таким картинкам ідеального світу, в них розвиваються тривожні відчуття, — каже психолог Михайло Солорьов. — Отже, збільшуються ризики серцево–судинних захворювань, відповідно, й смертності. І чим більша у людини тривожність, тим більше вона піддається керуванню. Якщо держава дбає про здоров’я народу, тоді, звичайно, краще прибрати рекламу з транспорту».
А що ж держава? КП «Київський метрополітен» запевняє, що отримує від рекламних агенцій щомісяця 800 тис. гривень (за рекламу у вагонах метро, в лайтбоксах, на стінах станцій). Водночас, вивчивши розцінки фірми «Арт–експрес», яка займається розміщенням реклами в метро, і підрахувавши кількість рекламних оголошень у вагоні, робимо наступний висновок: КП «Київський метрополітен» отримує від рекламодавців щомісяця майже втричі більше. І це за розміщення реклами тільки у вагонах метро. За наліпки на склі, які перешкоджають огляду, існують окремі тарифи.
Переконати Головне управління реклами КМДА припинити розміщувати рекламу на склі навряд чи вийде. Адже, за словами начальника КП «Київський метрополітен» Володимира Федоренка, договори з рекламними агенціями — довгострокові, вони укладені до 2017 року.
У метрополітенівців — своя правда: вони кажуть, що доходи від надання права на розміщення реклами йдуть на забезпечення експлуатаційної діяльності — купівлю рейок, шпал, комплектуючих для рухомого складу та інших матеріалів. Але ж і про людей треба дбати. Реклама в метро переслідує нас усюди — на станціях, які час від часу перетворюються на декорації до світу гамбургерів чи кавових чашок, на ескалаторах.
А ось у розвинених країнах до вільного простору на стінах вагонів метро ставляться інакше. Експерти запевняють: у європейських країнах слідкують, щоб кількість реклами не перевищувала кількості попереджувальних знаків у транспорті. Геннадій Кіпчак, художник–рекламіст, розповідає: «Я бував за кордоном. Там окремі вагони метро розписують художники не надто провокаційними зображеннями, але дуже строкато та яскраво. Вважається, що такий креатив розряджає атмосферу, знижує соціальну напругу».
У нашому Київському метрополітені теж можна помітити такі тенденції: на зеленій гілці курсує потяг, заклеєний зсередини фотографіями київських мостів. Але це, як кажуть, крапля у морі.
Олена КУЛІКОВА