У понеділок в Україні — День Конституції, вихідний. Вона, сердешна й така напозір незла (раніше казали, навіть одна з найкращих у Європі), діє в нас після відомої «конституційної ночі» 1996 року. Цей Основний закон можна було б назвати Конституцією ери Кучми, адже саме Леонід Данилович спричиняв постійні кризи й сутички в питанні повноважень його як Президента, Верховної Ради й уряду. Зрештою, парламент, очолюваний Олександром Морозом, народив компроміс у вигляді згаданого вище нормативного акта країни, Кучма ще вагався, чи його підписувати (адже президентські апетити нова Конституція таки урізала), зрештою таки завізував і у своєму стилі зробив усе по-своєму, знову розширивши власні повноваження «вручну». Хай би хоч хто що казав про «роги», які виростуть у будь-якого гаранта, котрий спирається на нинішній Основний закон України, та все ж зауважмо: від конкретної людини залежить багато. І Кучма з главою Адміністрації Президента (неконституційного, до речі, органу) Медведчуком — зовсім інше, аніж Кучма з «канцеляристом» Білоблоцьким чи Кушнарьовим. І справа не в Медведчукові (його підручники історії, на щастя, не зафіксують — таких «наполеончиків» у кожній «конторі» вистачає), а в голові всієї цієї державної риби.