Тепер уже складно повірити в те, що колись, а точніше якихось 7-8 років тому, ім'я Павла Лазаренка миготіло на шпальтах українських газет зовсім не в негативному, а суто в позитивному контексті. Коли Павло Іванович очолював уряд, звинувачувати його в корупційності спадало на думку хіба тодішнім політичним опонентам, до слабкого голосу яких мало хто дослухався.

Як уже повідомляла «УМ», у Львові зібрано достатньо підписів для початку референдуму про довіру міському голові Любомиру Буняку. Однак комісія Львівської міськради з питань депутатської діяльності, законності та самоврядування порекомендувала діючому меру не виносити питання про проведення референдуму на розгляд ради. Підставою для такої рекомендації стала перевірка тією ж комісією підписних листів до референдуму, які заповнювали (і підписи, і дані про їх автора) одним чорнилом. Керуючий справами міськвиконкому Олег Кузан заявив, що із 66 444 підписів, які здала в мерію ініціативна група з проведення референдуму, аж 54 922 підписи вважаються нечинними з огляду на те, що заповнені одним почерком.

У славному Корсунь-Шевченківському Черкаської області відбулася терміново скликана сесія міської ради, на якій свою сенсаційну заяву оприлюднив мер Михайло Самойленко. За словами Михайла Романовича, серед білого дня його викликав «на килим» голова районної держадміністрації Олександр Ганжа і... вмазав просто по обличчю. Сесія засудила таке рукоприкладство й написала листа Президентові Кучмі, який і призначає районних начальників, з проханням звільнити голову РДА з посади.

У понеділок в Україні — День Конституції, вихідний. Вона, сердешна й така напозір незла (раніше казали, навіть одна з найкращих у Європі), діє в нас після відомої «конституційної ночі» 1996 року. Цей Основний закон можна було б назвати Конституцією ери Кучми, адже саме Леонід Данилович спричиняв постійні кризи й сутички в питанні повноважень його як Президента, Верховної Ради й уряду. Зрештою, парламент, очолюваний Олександром Морозом, народив компроміс у вигляді згаданого вище нормативного акта країни, Кучма ще вагався, чи його підписувати (адже президентські апетити нова Конституція таки урізала), зрештою таки завізував і у своєму стилі зробив усе по-своєму, знову розширивши власні повноваження «вручну». Хай би хоч хто що казав про «роги», які виростуть у будь-якого гаранта, котрий спирається на нинішній Основний закон України, та все ж зауважмо: від конкретної людини залежить багато. І Кучма з главою Адміністрації Президента (неконституційного, до речі, органу) Медведчуком — зовсім інше, аніж Кучма з «канцеляристом» Білоблоцьким чи Кушнарьовим. І справа не в Медведчукові (його підручники історії, на щастя, не зафіксують — таких «наполеончиків» у кожній «конторі» вистачає), а в голові всієї цієї державної риби.

Леонідові Кучмі не позаздриш — Президентові України вкотре доведеться «віддуватися» перед лідерами країн, які входять до найпотужнішого військового блоку планети, за проблеми з демократією, економічні та політичні «ляпи» керівництва України, «справу Гонгадзе» тощо. Перед самітом НАТО, який пройде 28—29 червня у Стамбулі, генеральний секретар Північноатлантичного Альянсу Яап де Хооп Схеффер уже послав Кучмі «сигнал», нагадавши в ефірі «Німецької хвилі» про те, що «Україна не лише повинна приділяти увагу реформі Збройних сил, а й дбати за демократичні цінності». При цьому пан Яап наголосив, що хоча для НАТО наша держава й має велике значення, та якщо Київ бажає поглибити інтеграцію з євроатлантичними структурами, це слід робити з дотриманням демократичних норм. «Ми всі знаємо, що це значить: жодних переслідувань мас-медіа, проведення вільних і справедливих виборів, верховенство права і свободи слова», — наголосив пан Схеффер.