Якщо ти — емігрант і живеш у «мурашнику»...

Сценографія «Золотого дракона», нової вистави театру «Колесо», дуже нагадує філію популярного ТБ–шоу «Пекельна кухня»: тертки, каструльки, пательні, черпаки, ємкості для круп та спецій... І люди в уніформі кухарів, які майстерно вправляються з усіма цими атрибутам, раз по раз виголошуючи назву чергової страви та інгредієнти, з яких вона приготована. Тільки шеф тут — не грізний Арам Мцанаканов, а миролюбний німецький драматург Роланд Шиммельпфенніг. Точніше, керівників процесу тут двоє, адже історія «Золотий дракон», яку режисер Ірина Кліщевська поставила за п’єсою Шиммельпфеннінга, за виразністю думки може навіть яскравіша за оригінал.

Головні герої вистави — азіати–нелагали, що працюють у східному ресторанчику «Золотий дракон». В одного з них, якого всі називають Малишом, розболівся зуб. Працює він без потрібного дозволу, тож ні про яку страховку говорити не доводиться. Відповідно, старшому колезі не залишалося нічого іншого, як узяти розвідний газовий ключ і... Видертий таким варварським способом зуб спровокував кілька принципових моментів у розвитку цієї історії. Малиш після таких маніпуляцій стік кров’ю і помер — його загорнули у вишуканий східний килим, який прикрашав інтер’єр ресторану, і потім викинули в річку. А сам зуб потрапив до тарілки з супом вразливої стюардеси. (До речі, траєкторія польоту різця дуже нагадувала траєкторію польоту пробки від шампанського у фільмі «Іронія долі–2» — він так само описав коло, немовби над усією планетою, яка змушена страждати від глобалізації і сумнівної віри людей у те, що щастя, достаток і душевний комфорт можливі лише на чужині). Реакція бортпровідниці на таку знахідку завдала б роботи цілому загону психоаналітиків. Чого вартий один лише фінал цієї вистави, коли замислена пані випускає зуб у ту ж саму річку, куди щойно викинули його бідолашного власника.

Ресторан «Золотий дракон» та його працівники — це лише верхівка айсберга, що називається «життя». Наслідуючи модний нині у кінематографі формат альманаху, драматург вводить до своєї п’єси кілька сюжетних ліній, кілька окремих оповідок, залучаючи до історії мешканців будинку, в якому працює «Золотий дракон». Тут і дідусь та його недалека онучка, яка завагітніла, а потім зрозуміла, що дитина ця їй ні до чого. Тут і подружня пара: чоловік у смугастій сорочці, палкий шанувальник пива і байдиків, та жінка в червоному, яка закохалася у партнера по танцях... А ще — «стрекоза» і «муравей», хрестоматійні герої байки Крилова, які, власне, і підводять глядачів до фінальної крапки. Величезний «мурашник» образів, доль, характерів, які змінювалися під тиском обставин, гуде і вирує, хтось сьогодні святкує перемогу, хтось — визнає поразку, хтось помирає і ламається... Як не дивно, але мудрість буття у цьому «мурашнику» закумульована у відстороненому погляді бортпровідниці, що проводжає в далечінь зуб малого китайця, якому так і не вдалося знайти щастя на чужині.

Головні ролі у виставі «Золотий дракон» виконують Наталя Надірадзе–Вронська, Анна Артем’єва, Станіслав Колокольников, Вадим Лялько та Дмитро Соловйов. Кожен із них протягом спектаклю «перекваліфіковується» у кілька персонажів, причому не завжди саме тієї статі та віку, до яких належить. Від чого абсурдність нашого життєплину, коли замість сумнівного щастя за кордоном людина отримує, у кращому разі, купу проблем, виглядає ще абсурднішою...