Рік російської міфології

6 червня 1940 року завершено спецоперацію зі знищення органами НКВС польських військових у Катині під Смоленськом. Операція проводилася у відповідності до наказу, підписаним Сталіним 5 березня 1940 р. Полонені, захоплені під час спільних німецько–совєтських дій у Польщі у вересні 1939 р., що були наслідком укладення пакту Молотова — Ріббентропа, містилися в трьох совєтських таборах — у Козельську, Осташкові та Старобєльську. На місце розстрілу полонених почали вивозити 3 квітня. Загалом було розстріляно понад 20 000 польських офіцерів — як кадрових військових, так і значну кількість резервістів, серед яких були інженери, викладачі, лікарі, правники, священики та люди інших мирних професій. Як і в Україні, Сталіну на окупованій польській території йшлося передусім про викорінення національної еліти, яка могла стояти на заваді комунізації Польщі. Згадувати Катинь було заборонено як в СРСР, так і в соціалістичній Польщі. Тривалий час совєтська пропаганда намагалася представити цей акт геноциду як «злочини німців». Лише через півстоліття, у 1990—1991 рр., спершу Михайло Горбачов почасти, а згодом Борис Єльцин повністю визнали відповідальність СРСР за масові вбивства в Катині.

«8 червня 1960 року вбивця Лева Троцького Рамон Меркадер одержав у Кремлі зірку Героя Радянського Союзу», — прямо та відверто сповіщає видання «Московія» з «Бібліотеки В. С.Черномирдіна». Те, що Троцький не заслуговує на добре слово — один бік справи. А те, що сучасне російське видання вмістило наведене повідомлення в календарі пам’ятних дат вітчизняної історії — зовсім інший, який свідчить про те, що вбивство політичних опонентів і досі в пошані у Росії. Цікаво, що «нагорода знайшла героя» через 20 років (Троцького було вбито у 1940–му). Тобто позбувся Троцького Сталін, а зірку Меркадер одержав у Кремлі вже за т.зв. хрущовської «відлиги». Що свідчить, між іншим, про послідовність «генеральної лінії».

«11 червня 1937 року перед Спеціальним присутствієм Верховного суду СРСР постали головні зрадники та ватажки цієї огидної зрадницької банди: Тухачевський, Якір, Уборевич, Корк, Ейдеман, Фельдман, Примаков і Путна. Верховний суд виніс свій справедливий вирок! Смерть ворогам народу», — проголошував наказ №96 від 12 червня 1937 р. народного комісара оборони СРСР К. Ворошилова. Маховик терору, запущений більшовиками проти чужих, набирав обертів, знищуючи тепер уже вчорашніх «своїх». Як писав, здається, Валентин Мороз, «змія почала жерти власний хвіст».

Червнем 1886 року датовано відкритий лист українського мовознавця та етнографа Костянтина Михальчука до російського мовознавця Олександра Пипіна з приводу його статті «Суперечка між Південцями та Північанами», надрукованої в часописі «Вісник Європи». Лист Михальчука не має конкретної дати, але імена обох мовознавців такі відомі, а аргументація автора й через 125 років після написання настільки перегукується з сьогоднішніми реаліями, що варто процитувати бодай дещицю з цього послання: «Той факт, що російська мова завоювала у нас пануюче становище і стала єдиним рушієм вищої освіченості, — сам по собі фактично не може бути достатнім доказом на користь її дійсних переваг і найбільшої придатності задля культури, порівняно із пригнобленими нею наріччями — якщо походження цього факту розглядати у зв’язку з державними прерогативами, якими російська мова, як відомо, надзвичайно широко і нерозбірливо користувалась у боротьбі зі своїми конкурентами... Історія добре знає, які заходи були вжиті у нас для придушення будь–якої конкуренції з цією мовою місцевих наріч... За таких умов неприродно було б дивуватися успіхам російської мови у провінції та особливо в Малоросії; а тим паче — гордитися цими успіхами... Малоросійська мова і література і взагалі малоросійська народність, незважаючи на всі зусилля свого могутнього у культурному і політичному вимірах противника, — не підписали і, найімовірніше, ніколи не підпишуть собі смертного вироку — за це ручаються їхні безсмертні традиції і нескінченні живі сили у народі, що нестримно прагнуть, оминаючи всі перешкоди, розвивати свою рідну мову, літературу і мистецтво».

Далі буде.