Її діамантова Величність

Як Едуард VIII зробив Лілібет королевою

Коли 21 квітня 1926 року у британського прин­ца, герцога Йоркського Альберта та його дружини Елізабет народилася дочка, король Великої Британії Георг V не міг натішитися першій онучці. Фото дівчинки опублікували на перших шпальтах чи не всі газети країни, піддані короля охоче піднімали келихи за здоров’я новонародженої. І майже напевне ніхто з них не підозрював, що на світ з’явилася майбутня королева, якій судитиметься повторити рекорд своєї прапрабабці й просидіти на троні 60 років. Щоправда, легендарна королева Вікторія правила країною 64 роки, проте не виключено, що Єлизавета ІІ, дай Бог їй здоров’я, перевершить це досягнення. Передумови для цього є — її мама тільки трохи не дожила до свого 102–річчя.

Проте 86 років тому маленька Лілібет, як називали дівчинку в родині, могла претендувати лише на титул принцеси й герцогині Йоркської, який, власне, й отримала при народженні. Першим у черзі на трон був її дядько Давид — на той час іще молодий хлопець, у якого все було попереду: одруження, діти, королювання… Та доля розпорядилася інакше.

Давид справді наслідував трон після смерті батька і 20 січня 1936 року став королем під іменем Едуарда VIII. Та вже через десять місяців зрікся престолу на користь свого молодшого брата, оскільки палко кохав заміжню американку Уолліс Сімпсон. Після його приходу до влади Уолліс почала шлюборозривний процес, проте дружиною монарха все одно стати не могла — королеві Британії, як главі англіканської церкви, заборонено одружуватися з розлученою особою. А ображати кохану жінку довічним статусом коханки Едуард VIII вважав неможливим.

Тож 11 грудня, після зречення брата, на престол автоматично зійшов принц Альберт — віднині король Георг VI. А старша з його двох дочок, Єлизавета, стала офіційною спадкоємицею трону. Альтернативи її приходу до влади не було: синів у Георга VI так і не народилося, один із його молодших братів від прав на корону відмовився, а другий 1942 року загинув в авіакатастрофі.

Кохання принцеси

На життя майбутньої королеви статус спадкоємиці престолу вплинув мало — хіба що побільшало предметів у домашній «школі». Проте за своїми улюбленцями — пташками й собаками породи коргі — Лілібет доглядала сама, та й прибиранням в улюбленому котеджі на території Віндзорського палацу не гребувала.

Уже з дитинства прин­цеса проявляла характер: якось вилила на свої золотисті кучері пляшечку чорнила на знак протесту проти «надмірної прискіпливості» вчительки французької мови. Тож коли у 13 років Лілібет уперше закохалася, то безапеляційно постановила: він стане її чоловіком.

Під прицілом Амура серце спадкоємиці опинилося в Дартмуті, де королівська яхта зробила зупинку під час річкового круїзу. Там Єлизавета й Маргарет зустріли 18–річного красеня Філіпа Маунтбеттена — гардемарина королівського морського коледжу. Стрункий юнак пограв із дівчатами в крокет, навчив їх стрибати через сітку на тенісному корті і втратив до «малечі» інтерес. А юна принцеса заявила сім’ї: вийде заміж лише за Філіпа. І тато–король зрештою був змушений погодитися, хоча від початку вибір дочки не схвалював. Походження лейтенанта Маунтбеттена було цілком достойним — принц грецький і данський, праправнук королеви Вікторії і російського імператора Миколи І. Зате в кишенях свистів вітер: дядько Філіпа Константин вимушено зрікся грецького престолу, і королівській сім’ї довелося тікати з Греції, після чого принц поневірявся у приймах у британських родичів.

Судячи з усього, почуття Елізабет до красеня Філіпа були значно сильнішими, ніж його до неї, симпатія, та й «посада» принца–консорта (офіційний титул чоловіка королеви) не з тих, що тішить самолюбство: він змушений постійно бути в тіні, не має права втручатися в державні справи й отримує у 200 разів меншу зарплатню, ніж дружина — близько 50 тисяч фунтів на рік. Проте королевам, навіть потенційним, не відмовляють, і в листопаді 1947 року Філіп із Єлизаветою одружилися. Перед вінчанням нареченому довелося перейти з православної віри в англіканство і зректися титулів принца Данського та Грецького, отримавши натомість титули герцога Единбурзького, графа Меріонетського та барона Гринвічського.

На відміну від безумовно шанованої в народі королеви, її чоловіка багато британців недолюблює. Подейкують, що в перші роки шлюбу він не раз стрибав у гречку й навіть має кількох позашлюбних дітей. Хай там як, це не завадило принцу–консорту та Її Величності прожити в щасливому шлюбі майже 65 років — на тлі численних розлучень у інших відомих сімействах вони залишаються зразком міцного подружжя для всього світу.

Хай живе королева!

6 лютого 1952 року Єлизавета ІІ з чоловіком відвідувала Кенію, де її застало повідомлення про те, що Георг VІ помер від раку легенів. Так Лілібет стала королевою.

Діамантовий ювілей царювання недарма почали святкувати 2 червня — саме цього дня (щоправда, вже 1953 року) 27–річну Елізабет коронували на очах у мільйонів телеглядачів. Це була перша в історії телетрансляція заходу такого масштабу. Як стверджують палацові легенди, ще за три тижні до коронації монархиня практично не знімала корону — тренувалася, адже прикрашений 275 коштовними каменями символ королівської влади важить близько 3 кг.

Відтоді у світі відбулося чимало змін: розвалювалися імперії, народжувалися нові країни, приходили й відходили диктатори. Республіками стали й три із семи держав, які повністю підкорялися Єлизаветі ІІ під час її коронації — Пакистан (здобув незалежність 1956 року), Південна Африка (1961) та Цейлон, нині Шрі–Ланка (1972). Незмінною залишається лише ця маленька жінка, яка досі править 16 державами Співдружності націй, у тому числі Великою Британією, Канадою та Австралією. І байдуже, що словосполучення «як британська королева» стало синонімом лише позірної влади — насправді у Єлизавети не так і мало повноважень. Як головнокомандувач збройних сил вона має право оголошувати війну й укладати мир, як голова англіканської церкви — призначати єпископів. Королева приймає іноземних послів і акредитує британських, має право розпускати парламент і звільняти чи призначати прем’єр–міністра. Втім багатьма зі своїх прерогатив Її Величність не користується — їй це просто не потрібно.

За період перебування Єлизавети ІІ при владі в Об’єднаному Королівстві змінилося 12 прем’єр–міністрів, першим із яких був Черчілль. І з усіма, незалежно від їхньої політичної спрямованості, королева знаходила спільну мову, хоча «Залізну леді» Маргарет Тетчер і недолюблювала. Щотижня, згідно із встановленою понад два сторіччя тому традицією, Її Величність приймає главу уряду й тет–а–тет обговорює з ним питання державної ваги.

Робочий день королеви починається о 10–й годині ранку з читання газет та особистої кореспонденції — із близько 300 листів, які щодня надходять до Букінгемського палацу, вона наосліп вибирає кілька, відповідаючи на них особисто (решту розглядає секретаріат). Далі — планування візитів та прийомів, огляд роботи парламенту й документів, підготовлених для обговорення на засіданні уряду. І так — до 11–ї вечора.

* * *

В історії нинішньої монаршої родини Британії були як злети, так і падіння. Під час Другої світової народ обожнював короля Георга VI, який відмовився від евакуації в Канаду й особисто підтримував бойовий дух армії, та його сміливу дочку Елізабет: у 13 років вона виступила з радіозверненням до дітей, що опинилися в епіцентрі бойових дій, а у 18 пішла добровольцем у загін жіночої самооборони, де працювала механіком–водієм санітарного автомобіля. На початку 1990–х рейтинг Її Величності стрімко впав — народ негативно сприйняв розлучення сина Єлизавети Чарльза з «принцесою сердець» Діаною, яку обожнювала вся країна. Втім хоч би які часи переживала королівська родина, безсумнівним залишається одне: свою королеву британці якщо не обожнюють, то принаймні надзвичайно поважають. Адже для них вона залишається символом єдності і стабільності — роль, яку неможливо не цінувати в нинішньому неспокійному й буремному світі.