Чому така математична назва нового альбому — «№ 9»? Питання, якого Марія Бурмака навряд чи уникнула. Але до цієї очевидності вона поставилася дуже просто й не надто напружувала себе вигадуванням якихось неймовірно-фантастично-знакових мотивів. Ні, на прес-конференції для порядку таки прозвучала одна оригінальна версія, мовляв, у східній філософії 8 — це знак безкінечності, а 9, відповідно, — вихід із неї. Але основним мотивом вибору назви був порядковий номер альбому Марії Бурмаки — з виходом «№ 9» їх тепер у неї саме дев'ять. Наступний, відповідно, буде ювілейним.
Співачка каже, що не вимірює своє життя альбомами, а тому не вважає «№ 9» якимось підсумком, етапом чи початком чогось нового: «Написання музики — це моє життя, а «№ 9» — це те, чим я жила останні два роки». На диску, як і на попередніх восьми альбомах, — авторство всіх десяти композицій належить Марії. Щоправда, є один, «родинний», виняток — пісню «Чому» Марія писала разом зі своєю донькою Яриною. Дві пісні з альбому, «Не бійся жити» та «Той, той, той», вже мають свої відеоверсії, які як бонус також увійшли до «№ 9». Далі по «впізнаваності» на диску — «Нехай», «Поміж нами», «Скло». А от «Чому», «Це тільки шоколад», «Ніхто із нас», «Місто ангелів», «Тільки мовчи» є тими новинками-сюрпризами, які потішать і здивують навіть тих, хто вважає себе шанувальником Бурмаки зі стажем.
На обкладинці альбому — картина Євгенії Гапчинської «П'ю щастя». Якось художниця зателефонувала до Марії і сказала приблизно таке: черпаю натхнення у твоїх піснях, пишу картини і не можу зупинитися. Оскільки таке трапляється не часто і не з усіма, Бурмака не змогла залишити цей факт «за бортом» своєї творчої біографії. Сьогодні їхні стосунки — зворушливі і плідні, а незабаром на пісню «Тільки мовчи» буде відзнято анімаційний відеокліп, в якому «оживуть» картини Жені Гапчинської.
Наприкінці червня Марія Бурмака збирається перетнути океан, щоб зустрітися зі своїми шанувальниками в Канаді. Що там відбуватиметься цікавого, вона обіцяє розповісти по приїзді, десь у середині липня.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
