Провідні конструктори української політичної машини створили річ небачену в новітній історії країни — парламентсько-урядову коаліцію. Закладена в ній ідея проста і, на перший погляд, гранично технологічна. Групи й фракції у Верховній Раді, що склали більшість, забезпечують законодавчий супровід діяльності уряду, а також піклуються про безпеку Кабінету Міністрів, не допускаючи гострої критики на його адресу й блокуючи спроби відправити його у відставку. Водночас більшість розділяє з урядом відповідальність за здійснювану в країні економічну та соціальну політику. Відповідальність імплементована тим, що групи й фракції мають «квоти» на конкретні міністерські посади.
Досить швидко виявилося, що «квоти» є, а право розпоряджатися ними й призначати «своїх» людей групам і фракціям не передали і, здається, не збираються передавати. Кадрова політика як була інструментом Адміністрації Президента, так і залишається. Навіть Прем’єр-міністр тут не владний: усім відомо, що жодна відставка в його уряді не була ініційована ним особисто. І якщо з Прем’єром не особливо рахуються при нових призначеннях, то з фракціями й групами поготів. Неповага до їхнього «квотного» права навіть не приховується.
Найбільшим приниженням піддаються при цьому група «Демократичні ініціативи» (нині — «Демініціативи» — «Народовладдя») та її лідер, координатор більшості Степан Гавриш. Усі пам’ятають, як знімали міністра екології й призначали нового: група довідалася про це хіба що не остання, хоча посада — це саме їхня «квота». «Демініціативи» пообіцяли образитися, але обіцянки своєї не дотримали й упокорилися. А недавно пішов у відставку Юрій Кравченко й був призначений новий глава податкового відомства України. І знову з групою Гавриша не радилися, хоча її представники на весь голос заявили про те, що це їхня «квота». «Демініціативи» знову пообіцяли образитися аж до виходу зі складу більшості і знову обіцянок не дотримали, задовольнившись переговорами з новим головним податківцем країни. Нині вони роблять вигляд, начебто дійсно втрутилися в ситуацію й відкоригували її.
А минулого тижня про намір образитися заявила фракція вже Народної аграрної партії України. Справа в тім, що в деяких областях з апарату державних адміністрацій різного рівня стали звільняти членів цієї партії. Було заявлено, що якщо цій порочній практиці не буде покладений край, то фракція займеться ревізією свого статусу в складі більшості. Всі розуміють, однак, що це не погроза й не шантаж, — нічого подібного фракція та новий лідер партії Володимир Литвин ніколи й ні за яких умов собі не дозволять. Погоджуватися з тим, що уже відбулося, — такою є відтепер їхня доля. Це одночасно та ціна, яку вони платять за входження в більшість й за розділену відповідальність.
Неповага до фракцій більшості, що культивується Адміністрацією Президента, безпосередньо випливає з неповаги до них першої особи держави — Леоніда Кучми. Про це він докладно говорив і на останній своїй черговій прес-конференції. Претензій до Верховної Ради у Президента України нагромадилося багато, й вони досить істотні. Суть їх зводиться до того, що не приймаються необхідні закони для ще більш успішного росту економіки. Номенклатура законів докладно перелічується, і кожний може ознайомитися з нею за стенограмою прес-конференції, розміщеної на сайті Президента. Для ілюстрації — цитата: «Керуючись своїми конституційними повноваженнями для забезпечення повної пріоритетності, я звернувся до парламенту з проханням розглянути як невідкладні близько 70 законопроектів, з них 46 — економічних. Що зрушилось? Прийнято 12 з 70, з них — 8 економічних, решта лежить і чекає вчорашнього дня. Ми бачимо, якими проблемами сьогодні переймається в першу чергу парламент. Державну програму економічного і соціального розвитку на 2004 рік на пленарних засіданнях так і не розглядали. Уже минуло півроку. А це ж, як і бюджет, — економічний паспорт України. Бо, дивлячись на цей економічний паспорт, треба виходити з розробки бюджету. Невже не розуміють? Знаючи, в якому стані житлово-комунальне господарство, затягується ухвалення Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004–2010 роки, і особливо Житлового кодексу».
Невдовзі після цього заступник глави Адміністрації Президента, керівник Головного аналітичного управління Василь Базів на брифінгу наводив і свої цифри, що показують недієздатність парламенту: «Судячи з аналізу роботи вищого органу представницької влади, протягом останніх місяців парламент України різко зменшив свою законотворчу активність, практично вивівши першочергову свою функцію з переліку основних. Так, згідно з календарним планом на квітень, було передбачено до розгляду 241 законопроект, а розглянуто 39, що становить 16 відсотків від запланованого, у травні парламенту належало розглянути 344 законопроекти, але було знайдено час винести на обговорення лише 46 (це 13 відсотків від законотворчого плану). Якщо, образно кажучи, парламент — це фабрика з виробництва законів, то на тлі рекордного промислового росту це виробництво просто у стані кризи. Така тривожна тенденція серйозно ставить питання про дієздатність парламенту. На жаль, прикра практика блокування роботи депутатського корпусу окремими політичними силами, підкреслюю, окремими, не дає виконувати основне призначення Верховної Ради — творити необхідні народові і державі закони. Дефіцит вкрай необхідних постійних поповнень законодавчої і правової бази ускладнює функціонування самої держави, деформує об’єктивні процеси її розвитку».
Як бачимо, і Президент, і аналітик з його Адміністрації досить критичні й вимогливі в оцінці законодавчого органу. Стає зрозумілим і те, що критика відноситься не до всього парламенту, а першочергово і безпосередньо — до груп і фракцій більшості. У них досить голосів для того, щоб приймати необхідні закони, а в опозиції голосів не вистачає для того, щоб блокувати прийняття законів. Цим вона, до речі, і не займається, але й розділяти відповідальність із більшістю їй не належить за статусом. Інакше кажучи, провина за провальну роботу парламенту лягає, на думку Президента та заступника глави Адміністрації, винятково на більшість. А «окремі політичні сили», про які згадує Базів, — це передусім члени більшості. Неефективність діяльності виявляється й основним джерелом неповаги до її фракцій та груп: як інакше можна відноситися до людей, якi манкірують своїми основними обов’язками.
Утім на неповагу більшість відповідає саботажем діяльності парламентсько-урядової коаліції, тобто власної діяльності. І в цьому досить успішна.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
