Провідні конструктори української політичної машини створили річ небачену в новітній історії країни — парламентсько-урядову коаліцію. Закладена в ній ідея проста і, на перший погляд, гранично технологічна. Групи й фракції у Верховній Раді, що склали більшість, забезпечують законодавчий супровід діяльності уряду, а також піклуються про безпеку Кабінету Міністрів, не допускаючи гострої критики на його адресу й блокуючи спроби відправити його у відставку. Водночас більшість розділяє з урядом відповідальність за здійснювану в країні економічну та соціальну політику. Відповідальність імплементована тим, що групи й фракції мають «квоти» на конкретні міністерські посади.

Напередодні президентської кампанії в Україні триває великий розпродаж державної власності в інтересах фінансово-промислових угруповань. Напрочуд швидко перейшов до приватних рук найбільший у країні металургійний комбінат «Криворіжсталь». Схоже, тепер у коло інтересів вітчизняних олігархів потрапила найбільша державна компанія «Нафтогаз України».
Минулого тижня Верховна Рада внесла зміни до держбюджету-2004, якими може дати старт процесу приватизації Нафтогазу. Такий висновок напрошується у зв'язку з тим, що парламент вкотре продемонстрував власну непослідовність у реалізації економічної політики держави. У лютому 2004–го народні депутати ухвалили закон про зменшення фінансового і податкового тиску на вітчизняну газову промисловість, аби створити максимально сприятливу атмосферу для її розвитку. Проте вже у червні, з ініціативи першого віце-прем'єр-міністра Миколи Азарова, парламентарії «змінили» свою думку і змінами до бюджету на 2004 рік передбачили ліквідацію прогресивного нововведення. Таке «несподіване» рішення веде нафтогазову галузь до банкрутства. «УМ» спробувала розібратися, хто ж стоїть за лобістськими намірами взяти у свої руки найбільшу нафтогазову компанію держави.