«Недоношена», нелегітимна, але комусь таки потрібна?

      До того, що свої поразки опозиціонери називають перемогами, звикли вже як їхні політичні опоненти, так і виборці. Але якщо в деяких випадках оптимістичну налаштованість «наших українців» та БЮТівців можна й варто сприймати скептично, то позавчорашнє голосування за законопроект №4180 до таких явно не належить. По-перше, в першому читанні вже «ухвалювали» й сумнозвісний проект 4105, який, навіть попри шалений тиск на «більшовиків» та одностайну участь у голосуванні комуністів із соціалістами, при остаточному затвердженні ледве «нашкріб» 294 голоси, та й то з урахуванням «мертвих душ», яких у парламенті не було й близько, але чиї картки реформу чомусь «підтримали». Однак відтоді ситуація змінилася явно не на користь «реформаторів» — чимало гнаних і залякуваних представників більшості відчули смак свободи, й ініціаторам 4180-го варіанта змін до Основного закону восени навряд чи варто розраховувати на їхні голоси. До речі, щонайменше кільканадцять таких прихованих «антиреформників», без сумніву, є й серед тих 276 нардепів, які у середу натиснули на зелені кнопки, знаючи, що перше читання однаково нічого не означає без другого, і таким чином бодай на кілька місяців «купивши» собі в Банкової індульгенцію від тиску.

      По-друге, як слушно зауважує у статті для «Української правди» відома політична журналістка Ірина Погорєлова, при голосуванні за проект 4180 Верховна Рада пішла на абсолютно безпрецедентне порушення регламенту, згідно з яким переривати розгляд одного питання й переходити «в перерві» до іншого суворо заборонено. Тоді як позавчора парламентарії, вже розпочавши обговорення «політреформаторських» законопроектів, для економії часу вирішили розглянути парочку ратифікаційних питань, поки їхні лідери радилися у кабінеті спікера, що робити з політреформою. І хай у цій державі, за цього керівництва, непоміченими можуть залишатися будь-які наруги над законами, й навіть зафіксоване у стенограмі порушення проходить повз увагу тих, хто повинен стежити за дотриманням законодавства. Зате якщо раптом, завдяки якомусь неймовірному збігу обставин, конституційна реформа в цьому варіанті таки буде втілена в життя, наступний Президент (хто б ним не був) матиме чудовий привід оскаржити внесені в Конституцію зміни й повернути собі відібрані нововведеннями повноваження. А голосування 23 червня 2004-го тепер не набагато легітимніше, ніж «парнокопитне» ухвалення законопроекту 4105, яке відбулося 24 грудня 2003-го.

      Але, повторимось, позитивне завершення історії №4180 дуже й дуже сумнівне. Адже єдиний «резерв» голосів, на який можуть розраховувати, 276, та нехай навіть і 290, якщо порахувати всіх і вся, кого ще можна «приперти» до стінки, «реформаторів», — це «Наша Україна» та БЮТі. А ці фракції твердо стоять на своїх позиціях і не підтримають зміни до Конституції в нинішньому варіанті навіть у тому випадку, якщо, як пропонує лідер соціалістів Олександр Мороз, найдискусійніше положення законопроекту 4180 буде замінене аналогічним пунктом з «компромісного» проекту 3207-1. Суть цього положення в тому, що, згідно з проектом №4180, конституційні зміни з повною передачею повноважень Президента урядові та Верховній Раді вступають у дію одразу після обрання нового глави держави. Але при цьому Кабінет Міністрів складає свої повноваження... тільки у 2006 році, тобто не після президентських, а після парламентських виборів. Єдиною можливістю змінити уряд до того часу є «ситуація урядової кризи». Що це таке і хто його визначає в умовах, коли більшість у Верховній Раді «однієї крові» з Прем'єром, зрозуміти складно. До речі, з огляду на цей пункт, виникають сумніви ще й у тому, що направлений до Конституційного суду законопроект захочуть підтримати не лише опозиційні фракції, а й парламентське «військо» Віктора Януковича — «Регіони України». Звісно, якщо Віктор Федорович братиме участь у боротьбі за президентське крісло. Адже в цьому випадку він, ставши Президентом, не лише втрачає всі свої прем'єрські повноваження, а й не може призначити нового главу уряду, оскільки це право переходить в розпорядження парламенту. Так, у ВР не бракує людей, готових «лягти» під владу, але недругів Януковича там значно більше, ніж видається на перший погляд.

      Однак, як уже згадувалося вище, заради компромісу (читай — заради голосів «Нашої України») один із найзатятіших апологетів політичної реформи Олександр Мороз пропонує замінити цей пункт нормою зі свого проекту — 3207-1. Про те, яким чином це можна зробити вже ПІСЛЯ того, як законопроект 4180 розгляне Конституційний Суд, поки що не будемо — принаймні Олександр Олександрович цей момент якось опускає. Головне, що навіть якщо таку заміну й вдасться провести, особливих змін не відчується, адже у варіанті Мороза термін введення конституційних змін у дію відкладений «аж» до 1 січня 2005 року. Тобто на якийсь місяць, протягом якого діятиме ще стара Конституція. За цей час новий Президент повинен не лише пройти інавгурацію, а й прийняти відставку старого уряду, запропонувати Верховній Раді кандидатуру нового Прем'єра й отримати згоду на його призначення. Якщо з цим не складеться — «сорі», але з 1 січня вступає в дію оновлений Основний закон, і уряд призначатиме нинішня (або трохи видозмінена) парламентська більшість. Ще зрозуміло, чим вигідна така ситуація Вікторові Януковичу, але навіщо воно здалося Морозові, який нібито теж планує балотуватися, а отже, сподівається й виграти президентські вибори?

      Щоправда, Сан Санич обіцяв, що в разі проведення політичної реформи до виборів балотуватися в президенти не буде. Однак наразі питання участі головного соціаліста у «мега-перегонах»-2004 не знято, бо, як уточнив у ефірі програми «Саме той» на УТ-1 сам Мороз, для цього зміни до Конституції мають бути внесені «остаточно». Між іншим, цікавий факт: сам лідер СПУ за ухвалення проекту 4180 у першому читанні не голосував. Мабуть, переплутав свою картку з карткою молодого колеги по фракції  Юрія Луценка — після голосування пан Юрій заявив, що звернувся до керівництва апарату ВР з проханням не зараховувати його голос за проект 4180, оскільки його карткою скористався «інший депутат». Хто саме, Луценко не уточнив, зате розкритикував вищезгаданий законопроект ущент, наголосивши на неприйнятності (для нього) перехідних положень. зауважив він. «Навіть розуміючи, що голосування є попереднім, я не хочу брати на себе відповідальність за його результати», — зазначив соціаліст, пояснивши, що, на його думку, введення в дію змін до Конституції за даним проектом «може призвести до модифікації гасла «Кучму геть!» у гасло «Кучму в Прем'єр-міністри з повноваженнями Президента». За таке вільнодумство один з лідерів СПУ Йосип Вінський навіть припустив, що Луценка можуть виключити з фракції, але Олександр Мороз цю версію спростував. До слова: як стверджує «Українська правда», у середу проголосувала «вхолосту» картка не тільки Юрія Луценка, а й іншого соціаліста — Віталія Шибка, який у цей день перебував у Страсбурзі.

КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ

Віктор Ющенко, лідер блоку «Наша Україна»:

      — Голосування по законопроекту №4180 — це свідчення того, що було обрано силовий сценарій переділу влади. «Наша Україна» завжди наполягала на легітимності голосування щодо конституційної реформи, а законопроект №4180, за висновками Конституційного Суду, є ідентичним проекту-4105, який було провалено у квітні. Тому 4180 просто не мав права стояти на порядку денному нинішньої сесії, і прийняття його до розгляду в парламенті — це плюндрування української Конституції. Цей проект — консервація чинного режиму, який підтримують певні сили в парламенті. Наша політична сила не збирається підігравати цій консервації і не голосуватиме за цей законопроект восени. Ми вважаємо прийнятним лише розгляд законопроекту № 3207-1, який міг бути політичним компромісом. Він не досконалий, однак щодо нього хоча б немає застереження Конституційного Суду. І те, що парламентська більшість відхилила його, визнавши лише «свій» законопроект, свідчить: влада остаточно обрала силовий сценарій переділу повноважень. У такому разі конституційна реформа при цій владі приречена. Питання політреформи в Україні залишається актуальним, але це вже справа майбутньої влади, це шлях, який вона має пройти крок за кроком.

Юлія Тимошенко, лідерка БЮТі:

      — Абсолютно очевидно, що сьогодні Адміністрація Президента зробила другу спробу конституційного заколоту в країні. Вони хочуть через конституційні зміни залишити в силі свою владу ще на багато-багато десятиріч в країні. Але ж для того, щоб конституційні зміни проходили, потрібно мати 300 голосів для таких змін. Сьогодні ми побачили, що максимум, що вони могли тиском вижати, це 276. 276 — це замало для того, щоб восени голосувати цю реформу і робити її реальністю. Я думаю, що поразка їх є очевидною, і не зможуть вони вже доламати депутатів для того, щоб отримати 300 голосів.

Степан Гавриш, координатор парламентської більшості, фракція «Демініціативи-Народовладдя»:

      — Я думаю, що восени є всі можливості отримати не 300, а 400 голосів за законопроект 4180. У вересні буде зрозуміло, хто стане наступним Президентом. І виборці можуть не проголосувати за кандидата, який не підтримав політичну реформу... Аргументи «Нашої України» про те, що якщо в квітні провалили проект-4105, то не можна відразу голосувати ідентичний проект 4180 — це політична софістика. Коли людина купує костюм у майстра, то вона дивиться не на те, що він подібний попередньому костюму. Головне — щоб костюм був досконало підібраний. «Нашій Україні» не потрібна політична реформа — вони виступали за проект 3207-1, але цей законопроект не мав підтримки у цій фракції, за нього голосували представники більшості. Але є можливість досягти компромісу: я не виключаю, що можна повернутися до голосування за проект 3207-1 ще на цій сесії.

Микола Томенко, фракція «Наша Україна»:

      — Нинішнє протистояння в парламенті, пов'язане із внесенням змін до Конституції, є цілком зрозумілим як для експертів, так і для пересічних громадян. Для суспільства не є загадкою те, що прихильники негайних і радикальних змін Основного Закону стоять на тій позиції, що до виборів потрібно передати ключові повноваження у державі нинішнім уряду і парламентській більшості, щоб таким чином гарантувати своє майбутнє незалежно від того, хто стане Президентом. Опозиційні ж сили виходять iз того, що внесення змін до Конституції можливе тільки після президентських виборів, коли новообраний глава держави отримає на це підтримку народу.

      Якщо голосування за законопроект 4180 у другому читанні та в цілому відбуватиметься до президентських виборів, він не набере необхідних 300 голосів. Лише сліпий не бачить, що до президентських виборів Конституція змінена не буде.