«Енергетичний детектив» Тимура Міндіча та його команди. Чи заговорить Галущенко?
НАБУ та САП продовжують викривати та оприлюднювати інформацію про тих, хто намагається перетворити Україну на власну Атлантиду, поки народ б’ється на фронті. >>
З почуттям національної гідності?
24.05.2012
Щороку у третю неділю травня громадськість столиці приходить у Бикiвнянський ліс — де лежать сотні тисяч невинно убієнних у 1937—1941 роках наших земляків. Сюди в цей поминальний день приїжджають люди з усіх регіонів України, щоб вшанувати своїх батька чи матір, брата чи сестру. Багато українців і досі не знають місця поховання своїх рідних, тому Биківня стала символом одного з найбільших місць масових розстрілів людей комуністичним режимом. За 20 років незалежності важко перелічити всіх людей доброї волі в Україні та поза нею сущих, які побували у цьому святому й трагічному для українців місці, вважаючи, як, приміром, понтифік Павло ІІ, таке паломництво обов’язком сумління.
Ставши Прем’єр–міністром України, Віктор Ющенко був першим, хто проклав сюди шлях і для державних керівників. Саме за його прем’єрства уряд ухвалив рішення про створення Національного історико–меморіального заповідника «Биківнянські могили». А в травні 2007 року Президент Віктор Ющенко підписав Указ «Про заходи у зв’язку з 70–ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років», у якому, нагадаємо, було, зокрема, зазначено: «З метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті... постановляю: установити в Україні День пам’яті жертв політичних репресій, який відзначати щороку у третю неділю травня».
Нові господарі Банкової ще з минулого року почали покладати вінки до пам’ятного Хреста у Биківні на день раніше, таким чином ігноруючи не тільки традицію, а й указ Президента. Цьогоріч усе повторилося. Якщо минулого року для учасників поминального дійства від станції метро Лісова до Биківні курсували автобуси, то цьогоріч людям похилого віку прийшлося нелегко. Влада зекономила навіть на озвученні заходів: і панахида, і мітинг–реквієм озвучували через мегафон, який про всяк випадок прихопили «меморіалівці».
Ще в суботу на територію Національного заповідника «Биківнянські могили» було доставлено вінки від керівників держави — поспіхом і без «зайвої» публічності й, зрозуміло, без їхньої, керівників, участі з цинічним написом на вінку «Жертвам Биківні від Українського народу»... Незрозумілим є і прибуття на день раніше до Биківні лідерів опозиції: чи переплутали дату? чи вже об’єдналися iз владою?
А тим часом схвильована громадськість обривала телефони «Меморіалу» з одним запитанням: чи будуть у Биківні традиційні скорботні урочистості в третю неділю травня? Урочистості відбулися. Священики традиційних українських церков відслужили панахиду по невинно убієнних. Як чин благородства сприйняли всі присутні на Биківнянських заходах участь у них амбасадорів п’яти країн — США, Канади, Чехії, Румунії, Словаччини. Посли вшанували пам’ять жертв політичних репресій покладанням квітів до пам’ятного хреста братської могили. Посли США і Канади виступили на мітингу. «Я приходжу сюди третій рік поспіль, — сказав посол США в Україні Джон Теффт, — щоб згадати тих, хто тут загинув, згадати їхні сім’ї, згадати їхню трагедію. Ми завжди підтримуємо і розуміємо важливість оприлюднення правди про ті часи. Цей меморіал існує для того, щоби показати правду всьому світові з надією, що це більше ніколи не повториться».
Наостанок декілька слів про почуття власної гідності. Державна влада проігнорувала свій священний перед українським народом обов’язок — вшанування пам’яті закатованих російськими окупантами українців у визначений на державному рівні день. Уперше демонстративно зневажила цей скорботний захід Київська міськдержадміністрація та її голова. Якби такий виклик суспільству, подібний акт демонстративної зневаги раптом дозволив собі уряд будь–якої цивілізованої країни, скільки державних чиновників найвищого рангу вже наступного дня подали б у відставку, не чекаючи цілком закономірної реакції своїх громадян, людей, що мають почуття власної гідності? Думаймо, люди!
