Арійськими шляхами

Через тиждень iз Києва стартує історико–етнографічна експедиція «Дороги міфів». Двоє дівчат — Настя Мельниченко (археолог, редактор журналу «Жила», випускниця Києво–Могилянської академії) та художниця Влада Сошкіна збираються відвідати Індію, Пакистан, Афганістан, Таджикистан, Узбекистан, Казахстан та Росію для того, щоб знайти історичні та культурні пам’ятки індоарійців. За шляхами експедиції буде знято документальний фільм, а сам маршрут нанесено на карту GPS–навігації. «Ми хочемо дослідити один із шляхів переселень індоєвропейських народів, проїхавши ним, відшукати відомі та, можливо, невідомі петрогліфи, менгіри та інші пам’ятки добуддійського періоду Гімалайсько–Центральноазійського регіону, — розповіла «УМ» організатор експедиції Настя Мельниченко. — Також плануємо створювати фото– та відео панораму традиційних шляхів, збирати фольклор, у якому зберігся прошарок індоєвропейської міфології. Ми хочемо показати єдність культур тих народів, яких називають «різними» і навіть «ворожими». Ну і, звісно, нам дуже цікаво на власній шкурі відчути, що таке мандрівка караванними шляхами з мінімумом комфорту».

Настя протягом п’яти років вивчала дохристиянський пласт українського фольклору та помітила, що у віруваннях індоєвропейських народів є багато спільних, базових міфів. Серед них: міф про постання світу з яйця (яйце–райце); міф про світове дерево, яке з’єднує собою три світи (небо, землю та підземний світ мертвих); міф про змія та про воїнів–перевертнів. На думку дослідниці, ці міфи могли зародитися близько 6 тисяч років тому в степах Причорномор’я. Саме тоді, коли було приручено коня та винайдено колесо, що, у свою чергу, дало поштовх для початку кочових мандрів багатьох народів.

Крім того, після попередньої подорожі до Індії та Монголії, дослідниця помітила, що в мусульманських та буддійських країнах не зацікавлені в дослідженні найглибших шарів історії. «Практично немає історичних музеїв, унікальні наскельні малюнки досліджують не науковці, а, наприклад, колишній поліцейський. Коли сходознавець Людмила Шапошнікова пройшла у 1970–х роках шляхом експедицій Миколи Реріха, вона описала багато пам’яток. Я ж, подорожуючи в цих місцях два роки тому, не знаходила багатьох із них. Місцеве населення просто використало унікальні скульптури на побудову своїх хат та підсобних приміщень», — розповіла «УМ» Мельниченко.

На запитання, наскiльки небезпечно їздити двом молодим привабливим жінкам мусульманськими країнами, Настя запевнила нас, що у цих країнах є особливе шанобливе ставлення до жінок, їм намагаються допомагати, опікуються подорожніми. Звісно, якщо вони не порушують прийнятих норм моралі та одягаються пристойно: закриваючи волосся хусткою, а руки та ноги — довгим одягом.