Гра в хованки

18.05.2012

Днями моєму синові виповнилося півтора року. Найулюбленішою забавою в нього зараз є гра в хованки — він тікає від мене чи то за диван, чи то під стіл, а я маю до нього непомітно підкрастися. І в момент, коли я його «знаходжу» й наші очі зустрічаються, ми обидва відчуваємо велику радість і сміємося...

Пишу про це, бо у зв’язку з цим у мене виникла асоцiацiя щодо нашої футбольної збірної: перед домашнім чемпіонатом Європи вона готується до матчів не на рідній землі, а за кордоном. Спочатку поїхала до Туреччини, а потім чомусь базуватиметься в Австрії.

Євро–2012 — наймасштабніший турнір, який випало провести Україні за роки незалежності. І в епіцентрі навколофутбольного ажіотажу, який останніми місяцями все більше охоплює країну, мала б бути національна команда. Утім Олег Блохін вирішив утекти за море, наче вирвавши iз великої події головні сторінки.

Цi дiї тренерського штабу й нагадали мені гру в хованки. Складається враження, що Блохін хоче якомога краще відгородити футболістів від сторонньої уваги й не дивитися нікому в очі. Згадую й 2006 рік, коли на чемпіонаті світу в Німеччині наша збірна під проводом Олега Володимировича також базувалася не в центрі цивілізації. Тоді мені довелося витратити чимало зусиль і часу, аби відшукати табір збірної у лісах під Потсдамом.

Навіть із суто практичної точки зору футболісти мали б звикнути до постійної уваги і журналістів, і вболівальників. Зазвичай, готуючись до змагань, тренери намагаються змоделювати умови, подібні до тих, у яких опиниться команда. Граючи в Києві й Донецьку, футболісти не зможуть уникнути зустрічей із пресою й фанатами. То ж дивним виглядає, що наші футболісти перед тим, як грати вдома, поїхали на «моделювання» за кордон.

А хотілося б, аби хлопці відчули, що за ними стоїть велика держава, що за ними постійно стежать і переживають мільйони людей, щоб вони зустрілися «очі в очі» з уболівальниками й відчули радість спілкування. Можливо, навіть варто було б провести відкрите тренування або зустріч із фанатами на якомусь стадіоні — скажімо, на тому ж «Динамо».

Ще взимку, коли тільки з’явилася інформація про «товарняки», мене здивував вибір спаринг–партнерів і місць проведення матчів. Адже Євро–2012 відбудеться в Україні, а ми чомусь граємо для чужих уболівальників. Адже на домашніх аренах буде зовсім інша атмосфера. І, звісно, суперники будуть не на кшталт Австрії, Естонії чи Туреччини, які не пробилися до фінальної частини, а значно серйозніші.

Годi казати про патріотизм, який мав би супроводжувати такий великий турнір. Хоча сам тренер на прес–конференціях полюбляє наголошувати, що у футболістів повинне бути бажання грати за свою країну.

Думається, Блохін подав не найкращий приклад й іншим збірним. Нагадаємо, з 16 учасників чемпіонату лише дві команди, крім української, обрали собі місцем базування Україну. Навіть ті, хто гратиме на наших стадіонах, вирішили жити в сусідній Польщі. Тож, за великим рахунком, матчі Євро нагадуватимуть зустрічі єврокубків, коли команди зі своїми фанатами приїжджають за день до гри, закриваються в п’ятизірковому готелі, а наступного дня знову тікають.

У жодному разі я не бажаю «синьо–жовтим» поразок, як покарання за такi дiї. Але ж так хочеться, щоб збірна стала ближчою до народу, і кожен уболівальник міг сказати: «Це — моя команда».