Прочитавши в «УМ» лист Володимира Мельника, кандидата фiзико–математичних наук, пiд назвою «Футбольне закулiсся за участю УЄФА i ФФУ», я вирiшив написати у вашу газету теж про своє бачення тих футбольних, закулiсних iнсинуацiй, якi не вгамовуються навколо футбольного життя, зокрема, київського «Динамо» i нашої нацiональної збiрної вiдтодi, як iз виру спортивного життя вiдiйшов не те що легендарний, а дiйсний член Академiї футбольних наук, тренер Валерiй Лобановський.
Сам я грав у футбол iз дитинства, як i всi хлопчаки. З 16 рокiв грав за збiрну училища в Ново–Горлiвцi на шахтi Кондратiвка Нова. Це так, до слова. А взагалi я цiкавився футболом i цiкавлюся все своє життя. Колись передплачував майже всю спортивну пресу i старався все перечитати.
До чого я це все пишу? Свого часу, коли став тренером «Днiпра» Валерiй Лобановський, вiн одразу «взяв бика за роги» i поставив за мету довести всьому футбольному свiту, що «ми теж не ликом шитi». Пiзнiше УЄФА високо оцiнила тренера–новатора В. Лобановського. А скiльки в тодiшньому СРСР, у спортивних кулуарах було поламано списiв навколо нього? Не пасував тренер перед жодними авторитетами Європи, тож вони були часто нами посоромленi.
Вважаю, що спадкоємцi у тренера–новатора є. Мiнiмум їх двоє. Це Йожеф Сабо i Олег Блохiн. Їх досi не поцiновано нашими професiоналами з футболу, а вже про дилетантiв годi й казати. Свого часу Й. Сабо довiв команду до пiвфiналу в Кубку чемпiонiв, на «Баварiї» динамiвцi спiткнулися. Але ж то була знакова гра — «баварцi» одержали шанс узяти реванш за поразку вiд динамiвцiв у фiналi Кубка кубкiв у 1975 роцi. Та пiсля поразки в Мюнхенi Сабо вiдправили у вiдставку.
А що ми бачимо останнiх 15—18 рокiв? Що продукує футбольному свiту легендарний колись клуб? Як тiльки в ньому з’явився здiбний футболiст, тут же його «вiртуально–новаторськи» «продали», а далеко не кращих «купили» на свiтовому трансферi.
Тепер «Динамо» — це пiвкоманди легiонерiв–заробiтчан. Про який клубний патрiотизм у прославленiй командi можна вести мову, а головне — хто буде говорити? Цiкаво, хоч один iз тих легiонерiв знає iсторiю клубу, в якому вiн грає?
Словом, клуб втрачає свою славу, яку тяжко здобували протягом багатьох десятилiть. Тренерська чехарда в командi — найкраще свiдчення цього. Нi тренерiв–новаторiв, нi гравцiв–виконавцiв iгрових новел давно вже нiхто не спостерiгає.
Пригадую, коли збiрну очолив Олег Блохiн, команда на чемпiонатi свiту спромоглася дiйти до чвертьфiналу. І як скоро ми стали свiдками нездорової тяганини знову ж навколо збiрної, її головного тренера! Комусь дуже хотiлося, щоб iз першого разу ми були на п’єдесталi. А треба було б гiдним чином пошанувати команду, її тренерський склад i залишити їх iще на чотири роки, а вже потiм робити висновки...
Щодо нинiшньої збiрної та головного тренера — я Блохiну спiвчуваю, за яку пекельну справу вiн узявся i коли? Що можна зробити за менш як пiвтора року? Призначення головного тренера збiрної затягнулося до смiшного термiну щодо продуктивної роботи з командою, а манiпуляцiя з воротарями доводить до вiдчаю i команду, i тренерiв, i вболiвальникiв. Здається менi, що це комусь вигiдно, аби дискредитувати нашу головну команду...
Звертаюся до Блохiна: «Олеже, думай лише про гру, про «групу смертi» не думай!»
Петро КАЛАШНИК,
пенсiонер
с. Новоградське, Тростянецький район,
Сумська область