Уявiть собi таку ситуацiю: до вас прийшли гостi, ви їх привітно зустрiли й почастували найвишуканiшими стравами — i варене, i печене. А до шкварки ще й чарка. І раптом ви чуєте, що вашi гостi мекають, як ота коза з вiдомої казки, яка бiгла через мiсточок, вхопила кленовий листочок...
Вашi гостi плiткують, що ви зустрiли їх погано, частування було убогим, вони пiшли додому голодними. Що в таких випадках скажуть? Невдячнi i невихованi вашi гостi.
Отакi асоцiацiї у мене виникли, коли в однiй антиукраїнськiй газетi, що виходить у Марiуполi, прочитав сповiдь якогось Михаїла Корнiєнка пiд назвою «Мне стыдно». Вiн бiдкається, що йому соромно бути українцем. То вiд чого ж так пече ракiв Михаїл Корнiєнко? А йому, бач, не до шмиги, що в Українi i прапор не такий, що український гiмн — це плагiат iз польської, i те, що на десятигривневiй купюрi портрет гетьмана Мазепи (а це ж бо зрадник!), i те, що в Українi шанують борцiв за волю українцiв. Михаїл Корнiєнко та iже з ним, звiсно, до цього числа не входить. А також дуже обурює його, що в Українi утискують росiйську мову. (Отже, виклав вiн типовий «суповий набiр» україноненависникiв). І йому соромно за те перелiчене. І таких сором’язливих «українцiв» в Українi чимало.
Та про якi утиски росiйської мови можна говорити, коли газет i журналiв росiйською мовою в Українi виходить 80—90%. А газету або журнал українською мовою в тому ж Марiуполi вдень зi свiчкою не знайдеш. Як i по всiй Донецькiй областi. Як вареник у сметанi почуваються в Українi росiйська естрада, кiно, телеканали й радiопрограми.
Тож хочеться запитати таких михаїлiв корнiєнкiв: а де ж ваша совiсть, що ви верзете?
А втiм, очевидно, совiстi в них немає. Одне свинство. Та ще брехливе й нахабне.
Вiталiй БУЛАВКО
Київ