Читав «Нацiю» Марiї Матiос. Коли дiйшов до «Одкровення», в якому баба Юстина розповiдає незнайомiй жiнцi, називаючи її дочкою, про пiдготовку до своєї смертi, наставляючи рiдних i знайомих: «Не плачте за мною нiколи», перед очима постала моя мати, що також наставляла свою дочку, вiдчуваючи «вели–и–ке дiло — смертечку нашу». Все життя прожила в селi. З десяти рокiв, до замiжжя, працювала в наймах у сiм’ї євреїв; не читала й не писала, пережила три вiйни i три голодомори; шестеро дiтей, я — п’ятий, найменший (1939 р. н.) помер вiд запалення легень навеснi 1941 року. Вмiла робити все, що вимагає сiльське життя. Була гостра на язик, знала безлiч прислiв’їв, прикмет, притч, молитв; лiкувала односельчан вiд пристрiту, переляку, наговорiв, волосу, бородавок, немочi. Працювала до останнього. Восени 1980 р. присiла ввечерi на причiлок (як завжди), так i померла — серце...
Аналiзуючи прожите, обдумуючи життя батькiв, я зрозумiв, що жителi села мудрi вiд спiвжиття з природою, яку нiколи не обдуриш. Вижити та прожити чесно в невибагливому достатку (тож i щасливо) може той, хто успадкував досвiд поколiнь, не лiнивий, шанує природу i Бога. У селi обманом не проживеш — у мiстi ж на обманi ще й як багатiють! Та чомусь не нацiя, багатiє тiльки антинацiя...
Привiтав зi святом однокласницю. На Донеччинi бiльше 50 рокiв, мешкає в Авдiївцi, в однокiмнатнiй квартирi, одна, чоловiка поховала. Працювала бухгалтером, живе тiльки на пенсiю, нiкуди не їздить — нема здоров’я...
Порозмовляли.
— Живу добре, все в мене є, заготовила з осенi картоплю, моркву, буряк, квасолю; насолила огiркiв i помiдорiв, заквасила капусту; зберiгаю все на балконi в утепленому ящику; варення не роблю — не вживаю; з рiзнотрав’я готовлю чай, лiки... Зробила ремонт: поклеїла шпалери, пофарбувала кухню, вiкна, дверi; придбала недорогий палас; iнколи чимось пригощаю братових онукiв, ще й залишаю щомiсяця 50 гривень про чорний день. Хворiю та лiкуюсь, як i знайомi, сама, за народними рецептами. Головне — вiрити в добро, не заздрити i не втрачати оптимiзму.
— Хоч 1200 гривень пенсiї отримуєш?
— Якби я мала стiльки, то не знаю, на що б витрачала! Всього 950, ще 100 плачу за комунальнi послуги — субсидiя...
Поговорили — подумав: людина живе в «достатку» на 950 гривень, а «розбещеним» «чорнобильцям» влада вiдриває вiд себе до 4000 гривень, та вони, невдячнi, ще й голодують у наметах! Скiльки можна? Не iнакше, як «бiсяться з жиру»... Пам’ятаю (за Сталiна), коли в колгоспах працювали тiльки за палички, ще й пенсiй не платили... Та як його боготворили! Вождь! Батько всiх народiв!... А владу як поважали! Ще й пiснi спiвали...
Пригадав: коли ще працював виконробом, наприкiнцi кожного кварталу до мене приходив iнженер виробничого вiддiлу з умовною закускою (iнше завжди було) й за пляшкою говорив: «Виручай, горимо, потрiбнi рацiоналiзаторськi пропозицiї, просив головний iнженер, хоч одну, ось бланки, думай... П’ять днiв до квартального звiту — зрiжуть управлiнню премiальнi...» Щось креслив, рахував, оформляв. Та премiальнi зрiзали — знаходилися iншi причини. Тож на премiю не надiюсь, а звичка щось рацiоналiзувати залишилась. Лiта вже не тi, й розум не той, тож моя пропозицiя тiльки для антинацiї, яка завжди при нацiї (закон життя).
Навiщо платити великi грошi, коли однокласниця живе щасливо на 950 гривень? Це ж скiльки можна прикупити за кордоном елiтних будинкiв, маєткiв, скiльки замкiв i розкiшних котеджiв збудувати в Українi, скiльки яхт, лiтакiв, майбахiв, коштовностей, картин, золотих ванн i унiтазiв можна придбати, якщо обмежити пенсiю 1000 гривнями? Лiкування — за Конституцiєю, безплатно, травами. Нема пенсiонера — економиться пенсiя. Прикинув, аж дух перехопило — така «рацуха»!.. Антинацiї не торкнеться — антиконституцiйний суд захистить.
Уже пiзно. Завтра детально обчислю економiю, вiдправлю пропозицiю по iнстанцiях, а потiм ще раз, бiльш вдумливо, прочитаю «Нацiю». Повинна ж вижити!
Микола МИХНИК
Чернiгiв