У своїх антиісторичних книжках «Міфи про Росію» професор ІМВ, депутат Держдуми РФ В. Мединський намагається показати її як ідеал «русского міра».
Усупереч історикам (у тому числі й російським) вiн пише, що Росія нікого не завойовувала. «При розширенні Московського царства на схід тамтешні народи, як правило, добровільно входили до складу Росії». Навіть монархічний історик М. Карамзін стверджує, що Іван ІV завойовував народи: «Докази справ жахливих лежали в книгосховищах, а народ протягом віків бачив Казань, Астрахань, Сибір як живі монументи царя–завойовника».
Найбільше слів автор витратив, щоб обілити Російську імперію, виставити її несхожою на інші імперії. Цитуємо: «Російська імперія створювалася на зовсім інших принципах, ніж європейські колоніальні імперії. У нас просто нема потрібного терміна, щоб дати іншу назву цій інтернаціональній державі». Щось таке, що ні в які ворота не лізе, небачене в історії, і назви навіть придумати не можна. Переспівується стара пісня: розумом не осягнути, аршином не обміряти. «Для євразійців вона відбулася як справжня «сім’я народів», що з’єднує народи, різні за віросповіданням і походженням, але близькі за культурою — від побуту до політичних традицій, за своєю історичною долею». Для росіян ну дуже близькі за культурою (побут, політичні традиції, історія) чеченці, естонці, туркмени, буряти. «Сім’ю народів» приплели сюди, щоб з’явилася функція «старшого брата». «Приєднуючи до себе землі та включаючи в себе народи, Росія ставала гарантом процвітання земель та історичної долі народів».
Автор розцінює як благо для інородців загарбання їх Росією. «Селяни завойованих народів також ставали рівноправними з росіянами, до того ж на жодну «нову» область ніколи не поширювалося кріпосне право». Щоб написати таке, треба було позичити очі у Сірка. Катерина ІІ ввела кріпацтво в Україні, це факт безсумнівний. Якщо професор не читав істориків, то наведемо слова О. Пушкіна, якого він дуже поважає і цитує: «Катерина роздарувала близько мільйона державних селян, тобто вільних хліборобів, і закріпостила вільну Малоросію та польські провінції».
Мединський пише: «Держава наділяла їх [калмиків, башкирів, татар] наділами, гарантувала їм права на землю і пасовища, що особливо важливо було для башкирів». А хiба до завоювання ці народи не мали землі? Або російська держава давала їм наділи у Підмосков’ї?
Мединський пробує обґрунтувати закономірність і законність утворення та розширення імперії шляхом експансії, загарбання чужих земель необхідністю безперервного руху: «Російська імперія розширялася відповідно до логіки неминучого розширення по рівнині, де зупинитися означало загинути. Так само не може зупинитися ямщик у степу ні в літню ніч — загризуть вовки, ні в зимову — замете завірюха, застудить російський мороз. В умовах безкрайніх і малозаселених рівнин тільки у русі може існувати та розвиватися російська птиця–тройка».
Є два зауваження: замість терміну «освоєння», коли чужі землі роблять своїми, краще підходить термін «присвоєння»; Російська імперія розширялася не лише по рівнині, долалися і гори — Урал, Алтай, Сіхоте–Алінь, Кавказ, Тянь–Шань.
Головне заперечення викликає «філософія», якою можуть обґрунтовувати свою агресію й інші країни; наприклад: Китаю не можна зупинятися у просуванні на північний захід, бо замерзне чи загризуть вовки. Рух — це форма існування матерії (і суспільства), але у суспільстві рух має виявлятися не в захопленні чужих територій, а в інших формах. Це — рух до прогресу, до розвитку виробничих сил, культури.
А щодо «Русі–тройки», то Гоголь писав про незрозумілість (безцільність?) її галопу: «Що означає цей, жахом проймаючий, рух?... Русь, куди ти мчиш?». У цьому символі Росії є дуже важливий підтекст, на який у своєму оповіданні звернув увагу В.Шукшин: «А хто ж у тройці?». У тройці шахрай Чічіков, він визначає її курс для досягнення своєї мети. Чи не так і «Русь–тройка» керується людьми, не обмеженими мораллю, може, тому і лякає рух казкового транспортного засобу інші народи та держави. Є ще один привід для жаху, його розгледів А.Блок: російські люди можуть самі потрапити під копита, «під ноги скаженій тройці на неминучу загибель».
Нині знову підстьобують коней, хочуть розігнати їх до шаленого бігу; «русскій мір» — це перший крок до розширення імперії.
Автор «Мiфiв» описує злочини західних колонізаторів, але робить спроби «обілити» Росію, виставляючи її як виняток, замість того щоб засудити колоніалізм узагалі. Він пише: «Але чого не було, того не було. Ніде і ніколи росіяни не вели «чорної війни» на знищення... Ні одне, навіть найбільш «відстале», плем’я не припинило свого існування. Більш того, досить узяти цифри, що свідчать про чисельність усіх племен, усіх «малих народів» Росії, щоб побачити — чисельність їх постійно зростала».
Насправді російські колонізатори не просто примушували тубільців платити ясак, вони виганяли їх із рідних місць, непокірних знищували. Коли Єрмак грабував і вбивав росіян, він був розбійником, коли те саме робив у Сибіру, то став національним героєм.
У 1645 р. В. Поярков спалив в улусі якутського князя Кумика більш як 300 людей — в тому числi дітей, жінок i самого князя, розграбував худобу і майно. Якутський воєвода П. Головін ясачних якутів «пытал и огнем жег..., многие якуты померли». Є. Хабаров у Приамур’ї грабував тубільців, у разі спротиву вирізав цілі поселення; даури, дюкери, ачани, тунгуси звернулися по захист до Китаю. Вiйська імперії Цін розбили загони росіян, було укладено Нерчинський договір.
Росіяни захоплювали не лише майно, а й людей. У Єнісейську торгували полоненими, рабів вивозили у Московію. У Якутському острозі у 1679 р. тунгуських дітей продавали по 3—3,5 рубля. У Ремізовському літописі є малюнки катувань і страт для непокірних тубільців. А. Шестаков, ватажок одного із загонів Першої Камчатської експедиції, підпалював яранги коряків і чукчів разом із людьми, вимагаючи хутра, якого у оленярів не могло бути.
Єрмак, Поярков, Хабаров — російські герої; одна з улюблених застільних пісень — про Єрмака, іменем Пояркова названі гора на Сахаліні та селище в Амурській області, Хабаров уславлений у назвах міста, краю.
Тепер — про чисельність «інородців», яка нібито завдяки турботам імперії неухильно зростала. У Росії повністю зникли саянські самодійці (камасиньці, койбали, матори, тайгиньці, карагаси), вимерли яриньці, байкотовці, котти, пумпілони, ассани, ариньці, омуки, байкальські якути, айни, юги. Кереків лишилося 8 чоловік, гольдів 100, енців 300, ороків 346, алеутів 482, негідальців 500, орочей 686, нганасанів 811, тофоларів 837; нема надії, що ці народності виживуть, а їхні мови мертві вже сьогодні.
Не можна за допомогою брехні вигороджувати Росію, як це робить Мединський. Навіть не заглиблюючись у поіменний мартиролог, кожен може порівняти статистичні дані: у 1926 р., за переписом, у РРФСР було 194 народи, а в Росії в 1994 р. — 176. За даними ЮНЕСКО, в Росії в зоні зникнення 136 мов.
В. Мединський намагається зобразити колонізаторську політику Росії як «братерську допомогу» іншим народам. Він порівнює дії «поганих» англійських колонізаторів, що придушили повстання в Індії,та «хороших» російських колонізаторів на Кавказі: «ні штурм Гуніба, ні окупація Чечні не викликали подібної жорстокості». І далі: «Імперія не мстилася. Більш того, вона надавала можливість «вбудуватися» у життя імперії...»
Щодо жорстокості, то маємо свідчення трьох російських літераторів, що були очевидцями (двоє брали участь у війні). М. Лермонтов писав: «Горят аулы, нет у них защиты... Как хищный зверь, в смиренную обитель врывается штыками победитель...» Л. Толстой як прозаїк більш детально зафіксував поведінку загарбників. «Повернувшись до свого аулу, Садо знайшов свою саклю зруйнованою: дах був провалений, і двері, і стовпи галерейки спалені, всередині сакля обгиджена. Сина його, того вродливого, із блискучими очима хлопчика, який захоплено дивився на Хаджі–Мурата, було привезено мертвим до мечеті на покритому буркою коні. Його було простромлено багнетом у спину... Почуття, які відчували всі чеченці від малого до старого, було сильніше за ненависть...» О. Пушкін захоплювався перемогами: «Куда ни мчался ты грозой — твой ход, как черная зараза, губил, ничтожил племена... И смолкнул ярый крик войны: все русскому мечу подвластно». Але він бачив і наслідки: «Черкеси нас ненавидять. Ми витіснили їх із привільних пасовищ; їхні аули розорені, цілі племена знищені».
Мединський пишається: імперія не мстилася. А хіба має загарбник моральне право на помсту? На помсту право мають завойовані народи...
Мединський пише: «Російська імперія ніколи не розглядала себе як державу росіян, що володарюють над неросіянами. Імперія, швидше, росла та міцніла за рахунок нових земель, але вона вважала ці землі та народи рівноправними учасниками величезного російського оркестру». Автор багато разів повторює про нібито рівноправність народів. Інородцю, що прийняв православ’я, російський спосіб життя, мову, справді відкривалися певні можливості для успіху, для кар’єри. Але для цього йому треба було перестати бути самим собою. Хто цього не хотів, оголошували сепаратистом, націоналістом, бо політикою імперії було зросійщення. Політику імперії визначали її визначні правителі. Катерина ІІ давала інструкції: «Сии провинции [Малая Россия, Лифляндия, Курляндия] надлежит легчайшим способом привести к тому, чтобы они обрусели». Микола І постановив переселяти в Північно–Західний край та інші неросійські губернії «вихідців із внутрішніх губерній, які принесуть у цей край, що цурається Росії, нашу мову, звичаї, прихильність до російського престолу».
...Можна знайти і містичну аналогію російській національній політиці. Вампіри, вони теж не хотіли смерті своїм реципієнтам, вони хотіли, щоб ті стали в усьому схожими на них, перейняли їхні звичаї та ідеали. Таким чином розширювався вовкулацький світ.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
