Катю Криворучко, студентку Дніпропетровського університету, майбутнього психолога, знайшли о сьомій ранку 18 грудня 2008 року сильно побитою поблизу будинку, де вона жила разом з мамою — інвалідом 1–ї групи. У книзі обліку пригод Індустріального райвідділу міліції міста запишуть про виявлення жінки у стані алкогольного сп’яніння зі струсом головного мозку. Версія міліції: йшла п’яна, впала... Про алкогольне сп’яніння напишуть і в історії хвороби у міській клінічній лікарні № 6, куди потерпілу спершу доставить бригада швидкої. Щоправда, характер тілесних ушкоджень засвідчував, що Катю, яка і в школі, і у виші характеризувалася позитивно, жорстоко побили. Того ранку її чекали на заняттях в університеті. То про яке сп’яніння йдеться? Пізніше медики офіційно напишуть: алкоголю у крові потерпілої виявилося нуль відсотків, а схожим на це міг бути запах ацетону, що характерно для хворих на цукровий діабет, на який страждала Катя.
Усе, що сталося з дівчиною, сколихнуло громадськість. Відгуки на iнтернет–форумах читати моторошно дотепер. В університеті організували масовий збір коштів для порятунку Каті. Студенти благали всіх небайдужих надати допомогу. Але вже зранку 22 грудня чергове повідомлення у багатьох викликало сльози розпачу: «Спасибі за підтримку. Катя померла». Причиною смерті медики назвуть відкриту черепно–мозкову травму з переломом кісток основи і зводу черепа, крововилив під мозкові оболонки і в речовину головного мозку.
Кримінальну справу порушать тільки після смерті дівчини. Тож місцеві ЗМІ та iнтернет буквально заполонили обурливі відгуки про бездіяльність міліції. Виявилося, що слідчі оглядали місце події, але чомусь без понятих, не вилучивши жіночі рукавички, які лежали біля потерпілої, та скляну пляшку з–під пива. А вже у лікарні вилучили чиїсь утеплені жіночі штани зі слідами крові, хоча громадяни, які побиту Катю виявили, стверджували, що вона була вдягнена в коротку спідницю. Питання ж з приводу того, який сенс було Каті нести зранку у сумці штани і чи взагалі вони їй належали, у правоохоронців не виникло. Згодом штани зникнуть, а експертизу по слідах крові на них... ніхто не призначить. І хоча потерпіла кілька днів була при свідомості, її так ніхто не допитав!
Через тиждень після цього співробітники міліції повідомлять батькові дівчини, що в Кривому Розі вилучено мобільний телефон, який начебто належав потерпілій, і через нього встановлено злочинця. Та через пару днів з’ясувалося, що цей телефон Катя загубила ще декілька років тому. Щоб не засмучувати батька, дівчина придбала саме таку модель терміналу, але без документів. Батько покійної і одна з її подруг відразу заявили про це, але їхні зауваження явно не вписувалися до потрібної слідчому версії. Тому й не стали встановлювати, хто з цього телефону дзвонив і куди.
Адвокати пізніше з’ясують, що напередодні побиття Каті, о 23.15, у викраденому в неї мобільному задіяли чужу (!) sim–карту, з якої дзвонили на конкретного оператора. Тобто телефон на той час вже був у чужих руках! Тоді як, за версією слідства, на Катю напали вранці наступного дня під час її спілкування по мобільному. Утім встановити, з ким саме говорила Катя нібито під час нападу, слідчий категорично не бажав. Більше того, робить «хід конем»: батька Каті та її подругу не включає до переліку свідків, що підлягають виклику до суду, а представником потерпілої визнає... сусідку покійної.
Наприкінці грудня 2008 року правоохоронці повідомили батькові Каті про встановлення підозрюваного — 20–річного водія Андрія Писарєва (прізвище змінено. — Авт.), але затримали його лише через два тижні. Логіка дій слідчих незрозуміла: адже якщо злочинця встановлено, чому не затримали одразу? Це запитання непокоїть і мешканку селища Підгороднього Лідію Калитку, яка у зверненні на ім’я голови Апеляційного суду Дніпропетровської області Наталії Деркач припустила, що за ті два тижні справжній злочинець міг «відкупитися», а на його роль призначили «цапа–відбувайла». Зокрема, її сина. «Мій син Катю не вбивав», — саме з цими словами завітала ця вкрай згорьована жінка і до корпункту нашої газети.
Виявляється, що вищезгаданий Андрій Писарєв написав явку з повинною, вказавши, що на Катю Криворучко він напав вранці разом з 25–річним механіком свого АТП Андрієм Калиткою, сином Лідії Іванівни. Отже, йшлося вже про злочинну змову. Однак, на відміну від Писарєва, Калитка свою провину жодного разу не визнав, хоча саме разом із Писарєвим він провів ту фатальну для нього ніч у різних розважальних закладах. А розсталися вранці неподалік від місця, де згодом знайшли побиту Катю.
Для слідства це стало незаперечним доказом причетності хлопців до нападу на студентку. Більше того, Писарєв начебто зізнався, що саме він продав у Кривому Розі придбаний ним раніше мобільний. А через два дні цей термінал нібито перепродали. На допиті в суді продавець заявить, що не пригадує, у кого з підсудних він придбав мобільний, а Писарєва взагалі... не впізнав.
Звісно, ситуація вимагала доказів переконливіших. І тут з’являється новий свідок, Ірина Ворона, яка жила у будинку, розташованому метрів за сто від місця побиття студентки, але нібито змогла на такій відстані, ще й у темряві, розгледіти прикмети двох невідомих. При цьому вказала їхній зріст, комплекцію, вік і навіть фрагменти одягу. Через два місяці після цього так само незбагненно з’являється ще один свідок — Ганна Білошапка, яка виявилася настільки зрячою, що у темряві розгледіла навіть ромб на шапочці одного з підозрюваних. Щоправда, про цей ромб на слідстві та у суді вона давала свідчення неоднозначні. І тільки в останньому судовому засіданні пані Білошапка, на яку весь час тиснув прокурор, раптом зізнається, що тепер немовби прийшла до тями і чітко «побачила» той самий ромб.
Згодом зі свідком Вороною склалася взагалі детективна ситуація. У квітні 2009 року на вулиці Осінній того ж Індустріального району здійснюється схожий злочин — невідомі пограбували громадянина Китаю. Щоб уникнути міжнародного скандалу, правоохоронці по «гарячих» слідах затримали трьох зловмисників. Що характерно, всі мешкали поблизу того місця, де знайшли побиту Катю. А один з нападників виявився сином свідка №1 Ірини Ворони! Хлопець пиячив разом з мамою, яка ще й була свого часу позбавлена батьківських прав. Адвокати стали наполягати на перевірці причетності цієї трійці до смертельного побиття Каті, однак до них ніхто не прислухався, бо справа вже давно рухалася по накатаній колії. Тим більше що свідок Ворона перебувала на гачку у міліції. Слідчий довго відмовлявся додатково допитати Ворону, аж доки не з’ясувалося, що вона вже... померла.
Головуюча у процесі суддя Індустріального райсуду Дніпропетровська Вікторія Ігнатенко своєрідно реагувала на клопотання адвокатів Писарєва і Калитки долучити до справи роздруківки телефонних розмов покійної, встановити, який саме телефон украдено тощо. Телефон і вищезгадані утеплені штани зі слідами крові судом постановлено... знищити. Терміналу, що міг стати ключовим речовим доказом, вирішили банально позбутися, навіть не повернувши його рідним покійної Каті.
Адвокати після цього, немов об глуху стінку, стукали до всіх можливих інстанцій: знищувати мобільний і штани не слід у будь–якому разі! І десь iз рік справді не знищували. Схаменулися міліціянти тільки тоді, коли Верховний Суд вирок судді Ігнатенко, за яким Андрій Калитка отримав 12 років позбавлення волі, а Андрій Писарєв — 8,5 року, скасував і направив кримінальну справу на новий розгляд до того ж Індустріального райсуду. Отож від гріха подалі «правопохоронці» терміново знищили і виявлений у Кривому Розі мобільник, і «загадкові» утеплені штани!
Суддя Індустріального райсуду Костянтин Дружинін, який після цього гучну кримінальну справу розглядав повторно, спершу виніс постанову про необхідність проведення додаткових слідчих дій і насамперед — щодо встановлення того, який же фактично телефон було викрадено у потерпілої? Адже тоді можна буде встановити і контакти покійної Каті. Бо, за версією слідства, нагадаємо, на дівчину напали саме тієї миті, коли вона розмовляла по мобільному. Однак знайшлися мешканці розташованих поблизу місця нападу на Катю Криворучко будинків, які чули жіночі крики і плач ще вночі. Одна зі свідків навіть офіційно повідомила, що це могло статися близько опівночі ще 17 грудня 2008 року. Отож версія щодо причетності до нападу на Катю Писарєва і Калитки тріскалася по всіх швах.
Однак Апеляційний суд Дніпропетровської області з незбагненних міркувань вищезгадану постанову скасував. І тепер суддя Дружинін уже вів справу по накатаній схемі — згідно із запереченнями прокурора, всі клопотання, заявлені підсудними та їхнім захистом, відхиляв, ніскільки себе не переобтяжуючи якоюсь аргументацією. А у вироку буквально слово в слово процитував промову обвинувача у судових дебатах. Більше того, служитель Феміди послався на щонайменше сумнівні свідчення вищезгаданих Білошапки та вже покійної Ворони, яких у суді не заслуховував.
Андрій Писарєв цього разу свою провину не визнавав, пояснивши ще в апеляційній скарзі, що в інкримінованому йому злочині він раніше зізнавався «під фізичним і психологічним впливом співробітників міліції», мовляв, слідчий його банально обдурив, а Андрія Калитку обмовив «з невідомих йому причин». Проте на суд це не вплинуло, і вже суддя Дружинін повторив вирок, свого часу винесений суддею Ігнатенко. Тобто терміни ув’язнення для засуджених залишилися без змін. Апеляційний суд Дніпропетровської області, який уже вдруге розглядав скаргу з приводу нічим не обґрунтованого засудження Писарєва і Калитки, на, здавалося б, незаперечні докази адвокатів, не визнав за необхідне робити хоч якісь пояснення. Як кажуть у таких випадках, Баба Яга проти, і не смій перечити. Тож адвокати засуджених готують касаційну скаргу вже на вирок судді Дружиніна і на постанову Апеляційного суду.
Уже на підставі вищеописаного тільки на прикладі окремо взятого Індустріального району Дніпропетровська можна зробити висновок, що і міліція, і прокуратура, і суд є сконсолідованим монолітом, який пересічному громадянину не здолати за всіх потуг. Справді, як кажуть, рука руку миє — чи міліцейська, чи прокурорська, чи суддівська ... Отож і вищевикладені обставини розслідування, і встановлення істини щодо побиття улюблениці курсу, єдиної доньки матері–інваліда (для якої така втрата виявилася ударом непоправним, від якого жінка й сама невдовзі померла) не можуть не вражати. Насамперед з огляду на елементарний професіоналізм чи точніше — його відсутність у тих, хто наділений державою повноваженнями охороняти закон...
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
