Хлор, метали, канцерогени та азот. Усе це можна знайти не лише в хімічних лабораторіях, а і в нашій водопровідній воді. А після очищення вона стає ще небезпечнішою. Проте віднедавна міська влада взялася за вирішення проблеми. У КМДА пообіцяли: у майбутньому хлор замінять на безпечнішу речовину, а мережу бюветів розширять і обладнають пунктами доочистки води. А тим часом, поки влада роздає солодкі електоральні обіцянки, екологи запевняють: запорукою якості води є чисті поверхневі та підземні води i гарний стан міських водогонів. Однак цим питанням поки не приділяють достатньої уваги. І схоже, що не збираються.
Пити чи не пити?
Пити водопровідну воду можна, вважають у «Київводоканалі». Але далеко не всі мешканці Києва зважають на ці запевнення. Мовляв, колір і смак води надто підозрілий. «Вона часто буває руда, іноді має білий відтінок, — розповідає киянин Андрій. — Такою водою і користуватися страшно. Найбільше боїмося хлору і сподіваємося, що його замінять. Адже в Європі ним не користуються».
Фахівці підтримують таке незадоволення киян. Хлор, потрапляючи у воду, здатен утворювати соляну кислоту, яка є вкрай небезпечною для організму. Виділяється і так званий атомарний кисень, який руйнує слизові оболонки, білки, жири та вуглеводи. А якщо хлоровану воду пити, в організмі утворюються хлорорганічні речовини. Японські вчені довели: ці речовини просто знищують клітини організму.
Громадяни, самі не бажаючи цього, ускладнюють ситуацію. За порадою медиків вони... кип’ятять воду. А це, за словами академіка Владислава Гончарука, вкрай небезпечно. Адже при цьому виділяються хлоровмісні й канцерогеновмісні речовини, які завдають шкоди здоров’ю. Інший популярний метод — відстоювання — нешкідливий, але й користі немає: хімічні речовини з часом не вивітрюються. Новітній спосіб очистки води коралами має свій недолік: збільшується концентрація амонію. Експерти радять очищувати воду або шляхом заморожування, або шляхом зворотного осмосу (пропускання води через напівпрозору мембрану). Обидва методи є не дуже простими як для звичайного споживача.
Чиновники ж виправдовуються: від хімічної обробки води відмовитися не можна. Це загрожуватиме епідеміями холери, дизентерії та інших хвороб. Але обіцяють усе змінити.
Для покращення якості води розробили програму «Питна вода Києва». Відповідно до неї, хлор планують замінити на гіпохлорит натрію. Проект, щоправда, поки в стані розробки. Як повідомили «УМ» у КМДА, наразі триває розробка проекту заводу з виробництва даної речовини, який планують звести у 2012 році. А за наступні два роки обіцяють переобладнати Дніпровську і Деснянську водопровідні станції для знезараження води гіпохлоритом натрію. Використання гіпохлориту натрію є безпечнішим, ніж складування та використання хлору. Однак у екологів є застереження. «Технологічна ефективність та екологічна безпечність продуктів, що утворюються при використанні гіпохлориту, все ще потребують науково–економічного дослідження та остаточних висновків», — розповіла «УМ» Ганна Цвєткова, координатор тематичного напряму «Питна вода і санітарія» від ВЕГО «МАМА–86».
Хлор — лише верхівка айсберга
Очистити воду лише від хлору замало, вважають екологи. Адже вода забруднена не лише цією речовиною. У воді реєструють підвищений вміст азоту, аміаку, різноманітних металів, бактерій тощо. Проте інформації про реагування на ці загрози наразі немає.
Деякі спеціалісти бачать причину забруднення у стані труб. За висновками науковців Національного університету біоресурсів та природокористування, через корозію металу труб формуються осад і так звана біоплівка. Збурений осад, частинки біоплівки, різноманітні домішки та часточки металу потрапляють у потік води і порушують його рух. А це, у свою чергу, формує умови для розвитку шкідливих мікроорганізмів. Тож важливо підтримувати технічний стан трубопроводів на найвищому рівні. А ще вони радять відмовитися від сталевих труб, вразливих до корозії, на користь інших матеріалів.
У Японії для вирішення проблеми воду пускають по посріблених трубах. В Україні ж труби не лише не срібні, а й діряві. Через це втрачаються великі обсяги води, а до водогону потрапляють сторонні речовини. У «Київводоканалі» знизують плечима: грошей немає, чекають допомоги від КМДА. «Якщо так триватиме і далі — невідомо, що буде з водогоном і каналізацією. Адже ми не матимемо грошей, щоб оплатити електрику, не кажучи вже про ремонт і модернізацію водоканалу», — попереджають в організації. І додають, що ремонту потребує і столична каналізація. Адже її прориви загрожують потраплянням стоків до ґрунтових вод та Дніпра.
Ще більшою загрозою постає забруднення джерел водозабору. Адже Київ бере воду переважно з Дніпра, куди фактично безкарно зливають стічні води. У Національному інституті стратегічних досліджень вказують на значний обсяг забруднення Дніпра хімікатами (це стічні води та пестициди). А у ВЕГО «МАМА–86» наголошують на важливості очистки річок: «Уряд має визначити свій стратегічний напрям розвитку питного водопостачання, ним мало б бути централізоване водопостачання та охорона джерел питної води, перш за все, поверхневих вод. Сюди входить покращення якості води в джерелах, охорона басейну річок, посилення контролю за всіма видами забруднення водних ресурсів тощо».
«Основні ризики для безпеки питної води в Києві закладаються вище за течією по Дніпру (а це Прип’ять та інші правобережні притоки, Тетерів, Ірпінь) і по Десні, — пояснює Ганна Цвєткова. — Час від часу значні проблеми спричиняють і Київська ГЕС та Київське водосховище. А ті програми та фінансування на них, які є у Києва, на жаль, вказують на непріоритетність для влади міста проблем як питного водопостачання та водовідведення, так і заходів з охорони природних ресурсів у межах міста».
Та й вирішувати цю проблему екологи радять у масштабі басейну Дніпра і з залученням розташованих вище за течією Росії та Білорусі. А цього поки немає навіть у планах.
Бювети — наше все
У КМДА натомість вирішили зосередитися на бюветах. Значна частина вищезгаданого проекту «Питна вода Києва» присвячена саме їм. Першочергове завдання — відремонтувати свердловини і звести нові. «Більше третини бюветів чекають на капітальні ремонти чи реконструкцію. І вже в поточному році ми виконаємо ці роботи. Ми плануємо суттєво розширити цю мережу, де це дозволяє геологія і є можливість доступу до артезіанських вод», — заявив очільник адміністрації Олександр Попов. Однак бюветна вода, за висновками комунальників, теж потребує доочистки. З цією метою в Києві планують встановлювати пункти платної доочистки води. Для цього залучать інвестора. Утім, як роз’яснили «УМ» у КМДА, бювети при цьому залишаться у комунальній власності. Інвестор також буде зобов’язаний забезпечити їх безперебійну роботу. Проект, додають у міській адміністрації, спрямований на те, аби забезпечити не лише якісну, а й доступну воду. Попри побоювання киян, наразі немає планів запроваджувати оплату за користування бюветами. Платною буде лише доочистка води. Але і тут ціни будуть під контролем. У мерії планують встановити плату на рівні до 45 копійок за літр. Однак ці рішення ще потребують остаточного затвердження.
Однак екологи піддають сумніву екологічну і економічну доцільність проекту. «За бюветну воду платить споживач. І скільки коштує ця вода, споживач не знає. І при встановленні доочистки він буде платити. Чи є обґрунтування доцільності (економічної, технічної і соціальної) такої програми? А сподівання, що, забруднивши поверхневі води, ми тепер будемо використовувати підземні води — це політична короткозорість. Влада продовжує розпорошувати кошти на бювети замість того, щоб покращувати якість води», — вважає Ганна Цвєткова.
Юрій ПРИМАЧУК
