«Я пишаюся тим, що зміг знову дати людям надію», — скромно виголосив новообраний президент Франції Франсуа Олланд перед своїми прихильниками на площі Бастилії в Парижі, коли вже стало очевидно, що саме він на наступні п’ять років оселиться у Єлисейському палаці. Попередній очільник держави Ніколя Саркозі, який, попри рейтингове відставання, до останнього сподівався наздогнати суперника, був змушений визнати свою поразку. Ще увечері в неділю, невдовзі після закриття виборчих дільниць і оголошення результатів екзит–полів, він зателефонував Олланду, щоб привітати з перемогою. Станом на вчора по обіді остаточних підсумків голосування ще не оприлюднили, проте вже було очевидно: кандидата від опозиційної Соцпартії підтримали майже 52% французів, що прийшли на виборчі дільниці, чинного главу держави — трохи більше 48%. Явка становила понад 81% — люди так хотіли проголосувати, що терпляче вистоювали у досить довгих чергах до дільниць.
Правоцентрист Ніколя Саркозі став першим президентом Франції з 1981 року, якому громадяни не довірили залишитися у керівному кріслі на другий термін. Олланд — перший за 17 років соціаліст, якому вдалося здобути цю посаду.
«Це кінець п’яти років (правління Саркозі. — Ред.), які були надзвичайно важкими для найманих працівників, для пенсіонерів та й для всіх. Тепер цьому всьому покладено край», — заявив новообраний глава держави. Гасла, з якими Олланд ішов на вибори, були переважно популістськими. Обіцяючи «стати президентом усіх французів», він грозиться підвищити податки для багатих (аж до 75% для тих, хто заробляє більше мільйона євро), забезпечити зростання соціальних виплат для бідних і, що головне — почати з власного прикладу: на третину скоротити зарплату президента і скасувати президентську недоторканність. Зрозуміло, народ від таких обіцянок у захваті. І байдуже, наскільки реально виконати більшість із них за умов кризи.
Як зазначають експерти, у багатьох випадках голосування за Олланда насправді було висловленням негативного ставлення до Саркозі. За п’ять років перебування при владі звиклий до сибаритства Сарко так налаштував проти себе значну частину французів, що вони готові заплющити очі на брак у Франсуа Олланда як харизми, так і досвіду. Адже хоч він і був мером міста Тюль та депутатом кількох скликань парламенту Франції, проте не надто сильний в економіці й ніколи не обіймав жодних урядових посад. Його політичний досвід обмежується головуванням у Соціалістичній партії у 1997—2008 роках.
Та хай там як, прихильники Олланда чекають нової епохи у Франції. Він уже пообіцяв переглянути європейський договір про бюджетну дисципліну, який відстоював попередній президент країни Ніколя Саркозі разом із канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Новообраного президента чекають нелегкі випробування: боротьба з безробіттям, криза у єврозоні та численні нагоди надолужити нестачу досвіду в зовнішній політиці — обговорення Бюджетного пакту ЄС із Меркель, саміти НАТО і «Великої двадцятки». Усе це відбуватиметься на тлі підготовки соціалістів до парламентських виборів, які у Франції відбудуться в червні. Одним із перших глав держав, що привітали Олланда з обранням, був американський президент Барак Обама, який запросив нового колегу на двосторонню зустріч у рамках самітів «Великої вісімки» та НАТО, які відбудуться через два тижні. На відміну від Меркель, Обаму більше цікавить не економіка, а присутність французького військового контингенту в Афганістані.
Україні Ніколя Саркозі, який остаточно розпрощається з Єлисейським палацом після інавгурації Франсуа Олланда 15 травня, запам’ятався не з найкращого боку: тандем Меркозі (Саркозі–Меркель) фактично «зарубав» План дій щодо членства нашої держави в НАТО. Проте чи варто нам чекати якихось позитивних змін від зміни влади у Франції? Сумнівно. «Франсуа Олланд у Польщі сказав, що не бачить Україну кандидатом на вступ до Євросоюзу, навіть у тому разі, якщо вона розбереться зі своїми політичними та економічними проблемами. Що тут додати?» — зазначає з цього приводу незалежна українська журналістка з Франції Алла Лазарєва.
Не цурається Олланд і продовження курсу Сарко на тісну співпрацю з Німеччиною, куди здійснить свій перший президентський візит. Хоча такими «панібратськими», як за попереднього керівника, його стосунки з Меркель, очевидно, не будуть. Переговори з фрау канцлером, яка вже запросила нового французького очільника на рандеву до Берліна, легкими теж бути не обіцяють, адже Олланд виступає проти пропагованої нею політики «затягування пасків». Проте його готовність і надалі спільно з ФРН виконувати роль локомотива, який виведе єврозону з кризи, дехто з французьких аналітиків уже прокоментував як переродження тандему Меркозі в Мерколланд.