Здавалося, лише нещодавно рівненці святкували перемогу — на базі облводоканалу виникло підприємство «Рівневода», якому міська влада і доручила забезпечити водопостачання й водовідведення на території обласного центру. Очікувалося, що проблем стане менше. Так воно й було на перших порах, поки обласні державні мужі не надумалися, що з рішенням про передачу водопостачальних потужностей під юрисдикцією Рівного вони поквапилися. Звичайно, напряму ніхто з них не скаже, чим було викликано бажання повернути «водне» підприємство під управління обласними чиновниками: втратою ласого прибуткового шматка чи чимось іншим, але розмови про таке повернення точаться на доволі високому рівні.

Услід за німецькою фірмою «Леоні» (40 млн. євро), яка побудувала завод із виробництва обладнання для «Опелів», про свої інтереси на Львівщині заявила також компанія «Фольксваген». Керівництво області запропонувало представникам цієї відомої німецької автомобільної фірми земельні ділянки у Городоцькому, Жовківському, Яворівському, Золочівському та Сокальському районах. Ідеться про будівництво нового заводу з випуску бортових систем електропостачання для автомобілів. Майбутнє підприємство розраховано на 4 тисячі робочих місць, а загальний обсяг інвестицій становитиме 40 мільйонів гривень.

Підсумки минулого року мимоволі збурили уяву. На Дніпропетровщині офіційно задекларували свої понадмільйонні доходи відразу 37 чоловік. З огляду на те, що позаторік таких нараховувалося лише чотирнадцятеро, а 2001 року — і взагалі семеро, цю інформацію сприйняли мало не за сенсацію. Мовляв, наше життя чимдалі стає кращим і веселішим. Щоправда, податківці цей запал тут же вгамували: на їх переконання, понадмільйонні доходи люди отримували не від заробітної плати, а від власності, яку здавали в оренду, або ж від продажу акцій. І хоч про подібне можна говорити хіба що на рівні гіпотези, бо така інформація є конфіденційною, вочевидь, ідеться не про простолюдинів, котрі свій перший мільйон заробили завдяки самовідданій праці на благо суспільства. Навіть штамп радянських часів щодо «країни рівних можливостей» стосовно нинішньої України сприймається, швидше, за анекдот. Мовляв, знаємо ми, як та власність потрапляла до рук обраних, які тепер навіть свої мільйони не вважають за потрібне приховувати.
Лише зі статистичних даних податківців тут можна почерпнути вельми красномовний харч для роздумів.