Чому вдовам Осики і Бикова немає пенсії,

      На воротах Кіностудії імені О.Довженка цього дня повісили квіточки з повітряних кульок,  а відразу за воротами поставили  пильних охоронців. «А ви хто?» — запитанням відповіли вони на моє запитання «Де проходить презентація» і суворим голосом попросили посвідчення. Нові порядки нового директора в дії, подумалось мені. Далі по доріжці аж до щорсівського павільйону, де проходила презентація Фонду розвитку українського кіно, були рівномірно розподілені охоронці й повітряні кульки, перші символізували суворість нового порядку, другі — його протокольну святковість.

      Фонд представляли кілька «батьків» кінематографа — директор кіностудії Віктор Приходько, екс-директор і голова наглядової ради «довженківців» Микола Мащенко, два нардепи — актор Іван Гаврилюк і головний інвестор фонду Володимир Сивкович, заступник міністра культури з кіно Тимофій Кохан і голова правління  фонду Людмила Немиря. Про сам Фонд Віктор Приходько детально розповів на зустрічі в редакції «УМ», нагадаю тільки основні його програми: кіношкола, кіноклуб, юридична консультація (надає допомогу в захисті авторських прав на кінопродукцію, займається розробкою законопроектів, націлених на стимулювання українського кіновиробництва), «Кінопроба» (можливість молодим сценаристам і режисерам зняти свої фільми за один тиждень), продакшн студія, адресна допомога діячам українського кіно (щомісячна пенсія у розмірі 500 гривень) та проект «Я» (виробництво ігрового і документального кіно на теми прав людини, свободи слова, боротьби з наркоманією та СНІДом). Практично по кожному напрямку вже є перші ластівки. У «Кінопробі» першим стартує 20-річний співробітник рекламної агенції із Черкас Олександр Хакало. Його кіношний досвід — 3 фільми, зняті на любительську камеру і змонтовані на комп'ютері. Брат Сашка почув по телевізору інформацію про нову програму кіностудії і переказав її «за адресою». Людмила Немиря каже, що фільми їхнього першого протеже дуже талановиті і по одному зі своїх сценаріїв він незабаром зніматиме дебют у професійних умовах — з групою, камерами, монтажними. До речі, у проекту «Кінопроба», який на студії жартома називають «гурток імені Тарантіно», ще не має офіційної назви, директор пообіцяв високоградусний приз тому, хто її придумає. Хоча на кіностудії діє сухий закон, але ж подарункові пляшки все одно несуть, от пан Приходько і вирішив поділитися «надбаннями».

      У списку видатних діячів, яким Фонд платитиме пенсії, 14 прізвищ, серед яких — Микола Олялін, Костянтин Степанков, Маргарита Криніцина, вдова Брондукова, вдова Гринька та інші. Там, де гроші, там завжди чутки, і в кінематографічних колах пішли пересуди: а чому немає пенсії вдові Леоніда Осики і вдові Леоніда Бикова? Це ми вирішили з'ясувати напряму у Віктора Приходька. «Вдова Леоніда Осики є керівником об'єднання на кіностудії, вона отримує зарплатню і тому не потребує такої допомоги, як інші, — сказав кореспонденту «УМ» пан Приходько. — Якщо вона не зможе працювати на кіностудії, заробляти гроші, то одразу ж отримає пенсію. А вдові Леоніда Бикова було запропоновано таку форму допомоги, але її дочка в досить брутальній формі відмовилася від цієї пенсії».

      Микола Мащенко не забув згадати у своєму виступі один із найбільших гріхів нового директора — звільнення старих кадрів із кіностудії. «Ще в радянські часи до нас на кіностудію приїхав чиновник із Москви і наказав скоротити 700 співробітників. Я підрахував, що таким чином можуть залишитися без засобів до існування близько 3000 людей — сім'ї цих 700. Тоді я поставив питання руба перед колективом: або ми отримуємо більше грошей, скоротивши штат, або матимемо менше, але залишимо колег. І люди проголосували за друге рішення. Ці люди, що працювали  на кіностудії, вони фанати, вони не кидали студію у найважчі часи, тож ставитися до них треба максимально бережно». На прохання «УМ», Віктор Приходько прокоментував цю, одну з найактуальніших, проблему: «Я не можу сказати вам точно, скільки людей я звільнив, це не є звільнення, це реорганізація і реконструкція кіностудії. Я пам'ятаю, Мащенко свого часу дав обіцянку, що він нікого зі студії не буде звільняти, він її виконав. Але тут було  таке, що по півроку й більше не платили заробітної платні. Кіностудія мала таку ж безглузду і неефективну структуру, як і за радянських часів, зараз ми все робимо для того, щоб вона була ефективною, тільки тоді можна буде нормально працювати. Якщо до сьогодні на кіностудії числилось 900 людей, то з них приблизно 500 тримали тут трудові книжки і  чекали квартири, при цьому працювали в інших місцях. Кіностудія Довженка буде працювати так, як працюють кіностудії в усьому світі: є невелика кількість людей, які підтримують життєдіяльність студії, коли немає ніяких зйомок, щоб цехи були в порядку, налаштовані й готові. А як тільки в нас є робота, починаються зйомки, всі наймаються за контрактом. Ми не можемо бути біржею для безробітних, тому що це несправедливо. Якщо ми платимо людям, які не працюють, це значить, що тим, хто працює,  не доплачуємо. На контракті люди можуть отримати більше грошей. Державні установи мають лімітування зарплатні, ставка директора кіностудії, здається, 600 гривень. Якщо людина працює за трудовим договором, вона може отримати рівно стільки, скільки закладено в бюджет фільму. Сьогодні в комерційних проектах — телесеріалах — люди отримують у 5-6 разів більше, ніж на державних картинах. І от одна з програм фонду — вирівняти цю різницю, уже такий експеримент робиться на фільмі «Татарський триптих», який у Криму знімає Олександр Муратов. З осені, щонайдовше з Нового року, ми хочемо так зробити, щоб люди отримували не менше 1000 гривень на місяць, зараз вони мають 200—300 гривень, то неможливо зібрати нормальну групу».

      Після офіційної частини у павільйоні, де зараз стоять декорації однієї замороженої російської картини, художник Лариса Жилко створила манкий кінематографічний декор, у якому робочий хаос, художньо підкреслений костюмами, макетами літаків, танків, тракторів, екраном, букетами з волошками, перетворений на атмосферу свята. Потім гостям показали 20-хвилинний кіноряд, змонтований із найкращих довженківських стрічок, і запросили: «Всі в сад!». Перед павільйоном уже стояли столи з запеченою у фользі картоплею, шашликами, малосольними огірками, черешнями і полуницями. Просто, смачно, зі смаком і не по-купецьки. «А добре придумано, правда?» — запитала я в однієї хорошої людини, підкуплена естетським мінімалізмом імпрези. «Добре, тільки горілки до шашлика не вистачає», — висловив загальну думку мій співрозмовник. Безалкогольні шашлики — це ж чудовий сюжет для майбутнього фільму...