Наталія Соколенко: Я готова грати з владою у певні ігри

Репортерка каналу СТБ Наталія Соколенко вже не перший рік займає активну громадянську позицію. Володарка «Телетріумфу» розповіла «УМ» про відстоювання принципів свободи слова і поділилася своїм баченням співпраці медіа з владою.

Хто сміятиметься останнім

— Наталю, ви активістка руху «Стоп цензурі!». Наскільки результативною вважаєте його діяльність?

— Рух був утворений у відповідь на тиск на ЗМІ, який став відчутним із приходом до влади Віктора Януковича. Були проблеми зі свободою слова і за часів помаранчевої влади. Особливо в останні півроку перед президентськими виборами: згадайте телеефіри, які намагалися цензурувати й опозиційний кандидат Янукович, і Тимошенко, яка була при владі. Вони нав’язували свою інформацію, блокували ту, яка їм була невигідною. Але це не робилося так тотально і так брутально, як почалося за часів Президента Януковича. Тоді, у 2010­му, Мирослав Откович, журналіст «1+1», написав із цього приводу відкритого листа. Його підтримала частина колег у ньюзрумі й одностайно підтримав ньюзрум СТБ, програми «Вікна­новини». Це була відповідь на тиск. Спрацював закон фізики.

Щодо ефективності. Віктор Янукович у своїй рекламній книженції «Україна — країна можливостей» про рух «Стоп цензурі!» написав цілу сторінку. Мовляв, коли я прийшов до влади, утворилася група з небайдужих журналістів, вони часом перебільшували, неправильно оцінювали наші дії, але все одно я вітаю таку громадянську активність. Наскільки я знаю, словосполучення «Стоп цензурі!» дуже нервову реакцію викликає у владної команди. З одного боку, приємно, що нас чують і з нами рахуються. А коли пишуть, що нас фінансують усі, хто завгодно, ледь не Папа Римський, мені смішно. У «Стоп цензурі!» немає навіть офісу і юридичної адреси.

Якщо йдеться про захист професійних прав журналістів — це більшою мірою робота профспілок. Хоча й до нас щодо цих питань звертаються журналісти з усієї України — як до останньої інстанції. На жаль, ми не завжди можемо допомогти, навіть не завжди підтримуємо тих, хто звернувся до нас, відкритим листом.

— Хто вирішує, кого підтримувати, кого ні? Яка «кухня» роботи руху загалом?

— Рух «Стоп цензурі!» — це «Гугл»­група, на яку підписані принципові журналісти провідних видань і телеканалів, зокрема Сергій Лещенко з «Української правди», Мустафа Найєм, який працює на каналі ТВі. Написати про, скажімо, закриття газети можуть учасники процесу, або ми з власної ініціативи можемо реагувати на оприлюднену інформацію про утиски свободи слова. Потім відбувається обговорення ситуації у «Гугл»­групі, і вирішуємо, що будемо робити.

— У «Стоп цензурі!» була й нинішній прес­секретар Віктора Януковича Дарка Чепак. Із нею рух підтримує стосунки?

— Дарки, звичайно, вже немає у нашій «Гугл»­групі. Рух «Стоп цензурі!» із прес­секретарем Президента спілкується у межах роботи робочої групи «Відкрита розмова» — це платформа для обговорення питань із силовиками. На засіданнях ми намагаємося вирішити конкретні проблемні питання, які виникли між представниками міліції, прокуратури, СБУ, УДО та журналістами.

— Загалом, чи може бути дієвою робота громадського руху, міжвідомчої групи, парламентського комітету з питань свободи слова, антицензурної тимчасової комісії Верховної Ради, якщо суди ухвалюють рішення, що міліція може стусати ліктями журналіста в обличчя, коли той виконує редакційне завдання?

— Очевидний плюс — існування майданчиків, де можна публічно обговорити випадки перешко­джання журналістській роботі та цензури, заявити про проблеми особисто чиновникам досить високого рангу. Принаймні вони бачать і чують, що ми їх не боїмося, що ми домагаємося порушення кримінальних справ за статею 171 «Перешкоджання журналістській діяльності».

Розповім про одне із засідань робочої групи «Відкрита розмова». Як завжди, відбувалося воно за досить великим столом, тож мені не видно було реакції всіх присутніх заступників керівників силових відомств. Після мого виступу одна з колег надсилає есемеску: «Молодець! Врізала їм! Але вони сміялися». Втім я впевнена, сміється той, хто сміється останнім. Ми налаштовані боротися до досягнення конкретних результатів.

Щодо заступника начальника Святошинського райвідділу міліції Києва підполковника Миколи Зеви, який штурхав в обличчя журналіста «5­го каналу», під час засідання міжвідомчої групи голові парламентського комітету з питань свободи слова Юрієві Стецю вдалося дотиснути силовиків, щоб вони на період розслідування відсторонили цього міліціянта від виконання службових обов’язків. Щоправда, для підполковника цей період став не покаранням, а швидше —навпаки. Кажуть, він ці два тижні відпочивав у Карпатах. Скоро буде наступне засідання — будемо розбиратися.

«Президент Янукович — це більше розчарування, ніж дії «помаранчевої» команди»

— Мені дивно­агресивною видалася реакція Юрія Стеця на ваш виступ на засіданні парламентського комітету з питань свободи слова 2010 року, коли розглядали заяви журналістів каналів «1+1» та СТБ про цензуру. Які у вас зараз стосунки з нинішнім головою комітету?

— Ми тоді не були знайомі з Юрієм. Як журналістка я ніколи не зважаю на індивідуальні емоції людей, поведінка яких може залежати від того, що вони встали не з тієї ноги. Для мене важлива суть процесу. Аналізувати роботу Юрія на посаді голови комітету зарано, оскільки він її обійняв нещодавно. Сподіваюся, що Стець буде на боці журналістів. До речі, коли організовувався рух «Стоп цензурі!», на «5­му каналі», з яким пов’язують Стеця, інформації про це не було. Зрештою, ситуація, можливо, змінилася. Я вірю у прогрес людства загалом і кожної окремої людини зокрема.

Між іншим, зізнаюся: вірила, що, прийшовши до влади, захоче проявити свої державницькі амбіції Віктор Янукович. Мовляв, ви мене не допустили до влади з першого разу, а тепер дивіться: я запровадив справжні реформи, зробив країну сильною, а вас, її мешканців, багатшими і щасливішими... А побудувати собі нехай і велику хату в Межигір’ї — хіба це амбіції?.. З цим увійдеш лише в історію корупційних скандалів. Тож для мене особисто Президент Янукович — це більше розчарування, ніж дії «помаранчевої» команди.

— Що для вас свобода слова?

— Як для учасниці руху «Стоп цензурі!» я скажу крамольну річ. Для мене свобода слова не є абсолютом, якого треба дотримуватися на сто відсотків. Я готова грати з владою у певні ігри, якщо знаю, яким буде кінцевий результат. Це не моє ноу­хау. Наприклад, у Великій Британії журналісти періодично зустрічаються без диктофонів, фотокамер і мобільних телефонів урядовцями, які відверто розповідають, якої мети вони хочуть досягти, пояснюють логіку своїх дій. Потім журналісти не мають права посилатися на ці розмови, якщо не добудуть офіційного підтвердження інформації. Але завдяки таким зустрічам медійники, готуючи свої матеріали, розуміють внутрішні процеси.

Візьмемо для прикладу Урхо Кекконена — дуже успішного політика ХХ століття, президента Фінляндії з 25­річним стажем, журналіста за фахом. Він зміг відірвати Фінляндію від радянської Росії, й економічно, й політично ввів її у західний світ. Урхо Кекконен домовився з журналістами, що всі писатимуть про любов до Москви, а одночасно країна тихою сапою прокладатиме дорогу на західні ринки і до західних цінностей. За допомогою гри, до якої долучилися журналісти, Фінляндія стала незалежною від радянської Росії, багатою країною.

До речі, я пропонувала запровадити такий формат спілкування з журналістами київському голові Олександру Попову. Але наші чиновники самі не знають, куди вони рухаються. У Києві хтось захоче — може поставить МАФи серед ночі, інший руйнує Андріївський узвіз. Ситуація не контрольована. В Україні принциповим чесним журналістам, які хочуть бачити країну незалежною і заможною, немає з ким грати.

Про «усники» і можливості журналістів

— Чи збирається рух «Стоп цензурі!» делегувати когось у Верховну Раду на парламентських виборах восени?

— Серед учасників руху «Стоп цензурі!» зараз ведеться активна дискусія: чи можуть журналісти йти в політику. Скажімо, Сергій Лещенко — противник такого походу. Він вважає, що, йдучи в політику, журналіст має відмовитися від своєї професії. Ми з Єгором Соболєвим дотримуємося іншої думки: у ситуації, яка зараз склалася в Україні, журналісти мусять ставати політиками. Бо нас складніше залякати, затулити нам рота — зокрема й тому, що ми маємо підтримку міжнародних організацій. Ми вільніші і маємо більше інформації — інколи заснути важко.

«Стоп цензурі!» не висуватиме кандидатів у депутати. Журналісти балотуватимуться, зокрема, від утвореної в грудні «Самоврядної альтернативної мережі» («САМ»). Там ми працюємо по групах: я очолюю групу «Прозорі», Єгор Соболєв — «Захист політв’язнів». Якби у країні була нормальна опозиція, ми б не думали про депутатство. Нас штовхає у політику, хоч би як це банально звучало, страх утратити країну.

— Ви теж можете опинитися серед кандидатів у депутати?

— Потенційно можу. Але у нас спочатку буде внутрішній відбір, який мають пройти всі претенденти. Вважаю, що організаційною роботою краще може займатися Єгор Соболєв. Мені на це катастрофічно бракує часу через мою роботу на СТБ. Стати політиками можуть Вахтанг Кіпіані, Тетяна Чорновіл. Дехто ще думає.

— Як ви оцінюєте шанси журналістів?

— Головне — не як проголосують, а як порахують... Але ми підемо на всі вибори, які проводитимуться.

— Як ставляться до вашої громадської активності на СТБ?

— Поки що коректно. Думаю, менеджери каналу, мої безпосередні керівники ставитимуться так і надалі. Втім не виключаю, що може надійти команда ззовні: «Що там у вас Соколенко вештається по мітингах?!» Можливо, мене рятує те, що я однаково критично ставлюсь і до влади, і до опозиції.

— За час вашої роботи у ньюзрумі СТБ вам довелося працювати з трьома керівниками: спочатку з Олексієм Мустафіним, потім із Михайлом Єрмолаєвим, зараз — із Володимиром Павлюком. Чи були якісь особливості, коли рік інформаційним мовленням керував менеджер із Росії — Єрмолаєв?

— Відчувалося, що російська й українська культура та традиції — зовсім різні. Це можна прослідкувати навіть за російським фольклором. У них на рівні підсвідомості закладена повага до влади, до ієрархії. У Росії неправильно бути людиною «без царя у голові». Українці ж апріорі критично ставляться до влади. Ще — частина побутових епізодів різних святкувань, вживання різних напоїв героями сюжетів нам здавалася яскравими, а Михайлові — буденними.

На першій зустрічі з Єрмолаєвим я йому розповідала, що в Україні все треба робити з любов’ю і взаєморозумінням. Якщо їх немає у колективі, нічого не вийде. Здається, Михайло цього не зрозумів. (Нещодавно, коли закінчився річний контракт із СТБ, Михайло Єрмолаєв повернувся в Росію. — Авт.).

ДОСЬЄ «УМ»

Наталія Соколенко, телерепортер, учасниця журналістського руху «Стоп цензурі!» та «Самоврядної альтернативної мережі».

Народилася у місті Бровари на Київщині (1975 р.).

Закінчила Інститут журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка (2000 р.)

З 2004 року — кореспондентка програми «Вікна–новини» каналу СТБ.

2009 р. — отримала Національну премію «Телетріумф» як найкращий репортер.