Зараз Україна має вигляд держави–смiтника. Усi посадки, ярочки, майданчики, глухi закутки у дворах чи в мiсцях загального користування засмiченi папером, полiетиленом (пакети, пляшки тощо), склом. Немає тiльки металу, бо його приймають на брухт. Усе вищеперераховане нiхто не збирає й не приймає.
Хоч утилiзацiя, наскiльки я поiнформований, входить у вартiсть того чи iншого товару i, згiдно з законодавством, виробники мають забезпечити збiр й утилiзацiю тари та упаковки, але вони цим не займаються. Пiдприємцi, якi мають бiзнес на вторсировинi, збирають тiльки вигiдну для них тару. Всi нестандартнi пляшки, скляночки нiхто не збирає навiть по копiйцi. Склозаводи приймають склобiй по 500—550 грн. за одну тонну — це 55 коп. за 1 кг, а пункти збору розбитий трилiтровий бутиль вагою бiльше одного кг не приймають навiть за копiйку. Чому б не приймати склобiй хоча б по 15 коп. за 1 кг.
Пiдприємцi хочуть стати багатими негайно, а комунальних пунктiв збору вторинної сировини немає. Про полiетилен годi казати — весь на вулицях, у дворах, бiля рiчок тощо. Що буде далi? Хто забезпечить його збiр?
Минулого року я був у Польщi i бачив, що в кожному дворi стоїть чотири спецiальнi контейнери: для скла, паперу, полiетилену i побутового смiття. Кожний контейнер має вiдповiднi отвори i написи. У Польщi вздовж дорiг я не бачив у посадках смiття, були тiльки спецiальнi мiсця для складування будiвельного смiття. В Українi ж належної утилiзацiї смiття, на жаль, немає.
На першому етапi смiття можна було б просто сортувати i вiдсортованi матерiали (скло, папiр, полiетилен) здавати на заводи. Будiвельне смiття теж можна використовувати — налагодити, наприклад, виробництво шлакоблокiв...
Ще один приклад — української селянської, зокрема i моєї, сiм’ї. В українських селах смiтникiв нiколи не було. Виносити чи вимiтати смiття з подвiр’я — це було поганою прикметою, цього вчила мене моя бабця. Моя сiм’я завжди здавала металобрухт — приймали крамницi споживкооперацiї. Увесь скляний посуд теж здавали, полiетилену тодi не було, черепки прикопували, все решта перегнивало на гною в кожному обiйстi.
Усе смiття треба переробляти, жодних смiттєвих полiгонiв навколо мiст не повинно бути.
Що я пропоную? Треба починати з навчання дiтей у дитсадках i школах, органiзовувати пропаганду по радiо i телебаченню. Кожен господар має сортувати смiття у своїй квартирi й у кожному приватному будинку. Для цього в кожному дворi чи в кожному кварталi мають бути вiдповiднi окремi ємностi для видiв смiття — побутове скло, папiр, полiетилен, метал, будiвельне смiття. Потрiбнi пункти з прийому батарейок, ламп, утилiзацiї побутових приладiв. Зокрема таких, що мiстять ртуть.
Зрештою, треба примусити виробникiв збирати й утилiзовувати свою тару. Якщо пiдприємцi не забезпечують цього, то комунальна влада повинна органiзувати пункти з прийому вищезазначеної тари i вiдходiв iз неї (полiетилену, скла, паперу); хай вони будуть неприбутковi, аби забезпечили збiр цих вiдходiв i щоб кожний, кому дорога чистота, мiг здати тару чи щось iнше.
Із цими проблемами i своїми пропозицiями я звертався до Президента України. Якщо судова реформа не вдалася (половина суддiв — продажнi, сам переконався), не вдалася пенсiйна, податкова та iншi реформи, то наведiть лад хоча б iз смiттям.
Коли гостей зустрiчають, то пiдмiтають двiр. Як же будемо зустрiчати гостей на Євро–2012? З вагонiв, тим бiльше двоповерхових, усе видно — як захламлено узбiччя залiзниць, автотрас...
Наш двiр — Україна — не пiдметений, i я переконаний, що не буде пiдметений.
Іван ДЗЮБКО
Смiла,
Черкаська область