Понад сім років триває справа екс–голови Петриківської райдержадміністрації Петра Лісного за звинуваченням у хабарництві (про що «УМ» писала неодноразово). Місцеві мешканці одразу розцінили справу як політичну помсту. Адже Лісного призначили відразу після інавгурації Віктора Ющенка, а сам Петро Гнатович намагався втілити ідеали Майдану. Критикував не зовсім правоохоронну діяльність міліції тощо.
Реакція не забарилася: Лісного запроторили до СІЗО, звинувачуючи в отриманні хабара... на суму дві тисячі гривень. Один iз місцевих підприємців зайшов до кабінету голови РДА з обуренням, що він не може сплатити внесок до Пенсійного фонду, і у присутності двох свідків (!) кинув ці гроші на стіл. Лісний папкою відсунув гроші до присутнього юриста, мовляв, допоможи підприємцю. І в цей час на зап’ястях голови клацнули наручники.
У Петриківці це викликало масовий протест, і за два тижні Лісного випустили з ізолятора. Згодом затримали ще на три доби нібито за розбазарювання коштів заснованого Лісним фонду імені Петра Калнишевського. З часом цю справу банально спишуть в архів. А в 2007 році Лісного арештували на 15 місяців за підозрою в отриманні хабара, якого він в очі не бачив. Начебто призначені для нього 400 тисяч доларів, позичені правоохоронцями у банку, знаходилися в... іншому автомобілі. Зрештою, голова Царичанського райсуду Євген Тарабан не знайшов підстав для винесення Лісному вироку і відправив справу назад до прокуратури.
Здавалося б, переслідування «помаранчевого» Лісного припиниться. Однак прокуратура подає апеляцію, яку суд вищої інстанції не лише задовольнив, а ще й перекваліфікував інкриміноване Лісному діяння з хабара на... зловживання службовим становищем. Отож хабара, навіть в оцінці прокуратури, не було. Але провокаторів, які підсовували гроші, до відповідальності поки що ніхто не притягує.
Заслужений юрист України Микола Бесараб, який захищає інтереси Лісного, переконаний у тому, що ця справа має підтекст винятково політичний, а не юридичний. Отож задній хід прокуратури доводиться розцінювати як незграбне прагнення хоч якось урятувати честь мундира, для чого прийнятні навіть притягнуті за вуха методи.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
