17 квітня 1818 року «народився спадкоємець престолу, Олександр Миколайович, згодом Олександр ІІ. Цар–визволитель, який скасував кріпацтво, намагався зробити демократичним державний устрій Росії», – захлинається від захвату видання «Московія» з «Бібліотеки В.С.Черномирдіна». Стосовно скасування кріпацтва, то його чудово прокоментував сам «цар–визволитель», який заявив, що «краще скасувати кріпацтво згори, ніж чекати, доки кріпаки скасують його знизу». Що ж до демократизації, то роки правління Олександра ІІ (1855—1881) пам’ятні кривавим придушенням польського повстання 1863 року (його ватажків було страчено, а 80 тисяч поляків примусово погнали до Сибіру), черговою російсько–турецькою війною (1877—1878), а українцям — передусім циркуляром міністра внутрішніх справ Петра Валуєва від 18 липня 1863 року та Емським указом самого царя від 18 травня 1876 року, спрямованими проти української мови та культури.
У ніч на 23 квітня 1849 року було заарештовано 34 петрашевців — учасників гуртка, що від зими 1845 р. збиралися по п’ятницях на петербурзькій квартирі молодого чиновника міністерства закордонних справ Михайла Буташевича–Петрашевського. Під час зібрань критично налаштовані молоді люди обговорювали питання літературного та політичного життя Росії, тож не могли не привернути уваги поліції, яка тривалий час пильно стежила за ними. Загалом по справі петрашевців проходили 122 особи, 21 із них, у тому числі самому Петрашевському та письменнику Федору Достоєвському військовий суд виніс смертний вирок. Микола І не наважився його затвердити, але не зміг відмовити собі в задоволенні імітувати страту. 22 грудня 1849 р. на Семенівській площі в Петербурзі відбулося інсценування розстрілу. Засудженим прочитали смертний вирок, надягли на голови білі каптури, під барабанний дріб солдати взяли їх на приціл, і в цю мить з’явився царський ад’ютант із наказом про заміну страти сибірською каторгою. Такими своєрідними були почуття гумору та поняття про милосердя у всевладного російського імператора, який розпочав своє царювання з повішання ватажків декабристів.
23 квітня 1932 року ЦК ВКП(б) ухвалило постанову «Про перебудову літературно–мистецьких організацій». Отже, слово «перебудова» ввійшло до компартійного сленгу задовго до Горбачова. Відтак під приводом консолідації письменницьких сил було ліквідовано чинні літературні об’єднання, а натомість того ж таки року утворено єдину Спілку радянських письменників України. За задумом кремлівських владців, примусовій колективізації підлягали не лише селяни, а й творчі працівники, за якими до того ж стало легше наглядати. Було інтенсифіковано пошуки ворогів, нацьковування одних письменників на інших, боротьбу проти «буржуазного націоналізму» (в країні, де буржуазії начебто більше не існувало) та іншими «ізмами». Згодом це вилилося в масові репресії, чимало талановитих українських письменників і діячів мистецтв було фізично знищено, а їхні вилучені з обігу твори стали недоступними для майбутніх поколінь українців.
23 квітня 1985 року відкрився пленум ЦК КПРС, на якому новий (обраний 11 березня) генеральний секретар Михайло Горбачов висунув програму оновлення занепалої командно–адміністративної системи. Безперечно, Горбачову йшлося саме про перебудову, він і в кошмарному сні не міг передбачити краху СРСР, що не витримав конкурентного змагання з передовими країнами Заходу (передусім США), «загниванням» яких пропаганда лякала «невиїзних» у переважній більшості громадян. Затіваючи реформи, Горбачов вочевидь гадки не мав про висновок, зроблений ще 1856 р. французьким істориком Алексісом де Токвілем: «Досвід показує, що найнебезпечнішим моментом для злодійського уряду є початок самореформування. Лише величезна спритність та кмітливість здатні врятувати державця, котрий почав потурати своїм підданцям після тривалого гноблення. Страждання, які терпляче витримували як неминучі, стають зовсім нестерпними тієї миті, коли виявляється, що, можливо, є вихід. І тоді реформа лише дозволяє виразніше роздивитися, де саме і в чому досі зберігається гніт, тепер тим паче нестерпний».
Далі буде.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
