ПОГЛЯД

В останній тиждень Великого посту всі думки віруючих пов’язані з Днем Христового Воскресіння, який уже два тисячоліття засвідчує всеперемагаючу силу Правди, Віри та Добра. За три дні святитимуть паски та крашанки і носії почесних суддівських мантій. Чому носії? Бо далеко не всіх із них повертається язик назвати служителями Феміди, адже, судячи з останніх подій, у торжество правди (а відтак і правосуддя) вони самі не вірять.

Для прикладу можна навести чимало резонансних справ за останній рік та їхній розгляд у вітчизняних «храмах Феміди». Утім досить показовими є «свіжі», що відбулися саме на цьому Страсному тижні.

Судіть самі: у день Великого понеділка Печерський райсуд столиці провів дебати у справі колишнього т.в.о. міністра оборони Валерія Іващенка просто у конвойній кімнаті. Бо підсудний через гострі болі у хребті не міг піднятися і піти, а ноші з ним конвой не міг чи не бажав підняти на вищий поверх до зали. У кімнаті конвою площею п’ятнадцять квадратних метрів немає місця для преси та родичів обвинувачуваного, тож і телекартинки цього правового свавілля не буде — можна судити–вершити п’ять годин поспіль i не перейматися незручностями. Не дивно, що в адвоката Іващенка волосся ледь не стало дибки від таких «правових прецедентів», адже його підзахисний давав пояснення суду лежачи, а інший підсудний — стоячи в «стакані» (металевій клітці метр на метр).

Омбудсман Ніна Карпачова, яка також потрапила до конвойної, вже назвала те «засідання» брутальним порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і внесла подання голові Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ігорю Самсіну про порушення суддями Печерської Феміди міжнародного і національного законодавства під час розгляду справи Іващенка. Чомусь здається, що пан Самсін розгляне те подання вже після того, як розговіється. Або не розглядатиме зовсім, бо невдовзі після Великодня в країни буде новий омбудсман.

День наступний — Великий вівторок. Апеляційний суд Запоріжжя нарешті розглянув резонансну справу синка дніпропетровського прокурора Дмитра Рудя, який ще у 2010 році на власному джипі збив на смерть трьох жінок. Нарешті, тому що кілька місяців судові засідання зривав сам підсудний, бо нібито хворів. Ще рік тому Хортицький райсуд відміряв «мажору» п’ять років «колючки», але прокуратура подала апеляцію, бо вважала, що винний у потрійному вбивстві має сидіти щонайменше сім років.

Увесь цей час пан Рудь перебував на волі, бо лишив у суді заставу — 17 тисяч гривень. Зауважимо, хворого Іващенка до конвойної привезла карета «швидкої», його занесли на ношах. Нібито хворий Рудь прийшов до суду своїми ногами. І тими ж ногами пішов до авто та поїхав додому в рідний Дніпропетровськ уже після того, як йому оголосили вирок — шість років позбавлення волі та три роки позбавлення права керувати авто!

До речі, прокуратура просить відміряти Іващенку теж шість років. От тільки обвинувачення на адресу останнього у зловживанні службовим становищем при підписанні плану санації вельми сумнівні (захист Іващенка переконаний, що виграє справу в Європейському суді). Натомість інший громадянин убив на «зебрі» трьох жінок і виходить, що отримав по два роки за кожну жертву? Прости, Господи...

Кожному, звісно, нести свій хрест. І не лише Страсної п’ятниці. Але Іващенко лежить у СІЗО, а Рудь сидить собі вдома. Бо, бачте, рішення запорізької Феміди має набути сили лише за місяць. Чому ж йому не вдягнули наручники просто у залі суду, як на минулому тижні це сталося з екс–міністром Георгієм Філіпчуком. «Так ніхто ж не подавав клопотання про зміну запобіжного заходу підсудному Рудю під час процесу...», — лицемірно відповідають у суді. Доки прокуратура визначається, чи подавати касацію, «мажор» може і далі «хворіти» з родиною. А під час розгляду касації повторити тактику неявки на засідання через якісь інші проблеми зі здоров’ям.

Сьогодні — Великий четвер. Печерський райсуд має оголосити вирок хворому Іващенку. «Я, швидше, згнию тут, у в’язниці, але зізнаватися в тому, в чому не винен, не буду», — каже сам підсудний. І прогнозує, що носії мантії пом’якшать вимоги прокуратури і засудять його не на шість, а на п’ять років.

Але скостити строк не означає «воскреснути» для вітчизняного правосуддя...