Попелюшка без права стати принцесою

      Нещодавно Національна комісія з регулювання електроенергетики (НКРЕ) оголосила про свій намір впритул зайнятися Зуївською експериментальною тепловою станцією. З цією метою НКРЕ планує звернутися до Мінпаливенерго та Донецької облдержадміністрації  з відповідною пропозицією. Поза будь-яким сумнівом, ідеться про закриття цього  об'єкта, бо ж минулого року станція працювала лише кілька місяців, на 4 відсотки від заявленої потужності, а собівартість спродукованої тут електрики сягає  15,35 копійки за кіловат-годину, що вдвічі перевищує показники найкращих ТЕС регіону та України в цілому. Утім Зуївська ТЕС в її сьогоднішньому вигляді й не призначалася для повноцінного конкурування на вітчизняному енергетичному ринку.

 «Дайош ЗуГРЕС!»

      Цю теплову електростанцію, згідно з відомим радянським планом ГОЕЛРО, було споруджено на Донбасі, у верхів'ях степової річки Кринка, ударними темпами 1931 року. Уже під час будівництва номінальну потужність ЗуГРЕС (російською — «Зуевская государственная районная электростанция», проте українською термін за радянських часів зазвичай не перекладали, а використовували так само, як і ГОЕЛРО) було суттєво збільшено — з 44 до 250 тисяч кіловат, а по закінченні першої черги та запуску генераторів відразу  ж ініційовано побудову другої черги станції — на 100 тисяч кіловат. Півсторіччя (із цілком зрозумілою «перервою» на Велику Вітчизняну війну) ЗуГРЕС «пропрацювала на соціалізм», проте на початку вісімдесятих років постало питання про виведення  її з експлуатації. Серед причин називали вичерпання покладів якісного антрациту, на який було запроектовано парові котли ЗуГРЕС, а також  високу собівартість продукованої електрики й екологічні вади об'єкта. Виявилося, що накопичені в ході експлуатації велетенські сховища шламів мають підвищений радіоактивний фон.  Поруч із містечком енергетиків ЗуГРЕС було закладено нову сучасну теплову станцію ЗуГРЕС-2 (пізніше — Зуївська ТЕС-2). У 2001 році  за борги об'єднання «Донбасенерго» цю станцію продали з аукціону комерційній структурі, пов'язаній з неформальним угрупованням «донеччан».

На перешкоді — «перебудова»

      Щодо старої «пролетарської» Зуївської ТЕС, то її пошкодували розрізати на металобрухт, тим більше, що обладнання, закуплене колись за кордоном, могло ще послужити за безпосереднім призначенням. Позаяк станцію кілька разів перебудовували, розширювали і модернізували, проектувальники знайшли можливість ще раз «перекроїти» її, виділивши в корпусах експериментальні майданчики для наукових досліджень. Ідея полягала в тому, аби, використовуючи парові котли ЗуГРЕС, провадити робочі випробування найновіших турбін, електрогенераторів, розроблених спеціалізованими КБ Харкова та Росії. Проте розвал Радянського Союзу та наступний занепад української економіки зашкодили повномасштабній реалізації починання.

      Протягом наступних років  Зуївська експериментальна ТЕС перебувала в невизначеному та економічно вельми хиткому стані. Дослідницьку діяльність де-факто згорнуто, проте уряд,  плекаючи надію реанімувати вітчизняне енергетичне машинобудування (із можливим виходом, наприклад, на ринки Ірану та Іраку) категорично проти ліквідації ЗуГРЕС. Водночас тягар фінансової підтримки об'єкта перекладено на місцевий бюджет. Минулоріч на потреби станції обласний бюджет змушений був витратити 400 тисяч гривень. За таких умов і виникла нинішня ситуація гострої кризи, інспірована керівництвом НКРЕ. Як заявив, згідно з деякими інформаційними джерелами, голова комісії Сергій Титенко, «ця станція — Попелюшка, але без права стати принцесою».

       «Під час недавнього візиту до регіону керівника Мінпаливенерго Сергія Тулуба столичні чиновники знову порушували тему закриття ЗуГРЕС, — розповідає начальник управління розвитку ринкових відносин Донецької облдержадміністрації Олександр Супруненко. — Але ж стара станція, крім усього іншого,  традиційно виконує роль великої котельні, що опалює майже стотисячне місто. На створення альтернативної тепломережі грошей, звичайно ж, немає». Проте, як вважає більшість незалежних експертів із регіону, ця станція таки дійсно в перспективі приречена. Більше того, її подальше існування в системі Мінпаливенерго України гратиме фатальну роль, оскільки ще більше знижуватиме загальну рентабельність ТЕС, які  сьогодні ще залишилися під орудою держави. Приватні ж структури Донеччини пильно відслідковують місцеву енергетику, не приховуючи планів перейняти над нею цілковитий контроль. За такої ситуації сантименти, вочевидь, недоречні.