«Нам треба гідно зустріти двісті чотирнадцятий рік», — сказав Президент і, зрозумівши, що десь промахнувся, зазирнув у папірець. «Двісті чотирнадцятий» — це 2014–й, ювілей Шевченка. Тобі, брат, скільки років? П’ятдесят? А йому — буде двісті. І який же, братва, то був человєчіще!!!
Режисер першого українського містичного трилера «Штольня» Любомир Левицький готується знімати новий «жахастик», цього разу у загадкових Карпатах. Стрічка матиме назву «Тіні незабутих предків». Проект набув широкого розголосу вже самою назвою, запозиченою чи то у Коцюбинського, чи то у Параджанова. Проте сам режисер стверджує, що ні з твором, ні з фільмом, знятим за його мотивами, його «Тіні» не матимуть нічого спільного. Ось така собі спекуляція на асоціаціях з великими митцями.
Не пригадати іншої української книжки про історичні битви, зробленої так, парадоксально кажучи, по–святковому й туристично привабливо, як–от: «Ґрюнвальдська битва — битва народів» (К.: Балтія–Друк). Звичайно, ознаки бою — кров, біль, смерть — геть не святкові. Але ж хірурги, перемагаючи все те, радіють? Історики подібні до них, коли розтинають міфологічні пухлини — наслідком стає очищене, здорове знання. Отже, наша книжка схожа на публічну лекцію–операцію в анатомічному театрі.
Водевільна історія з присудженням Шевченківської премії Василеві Шкляру за книгу «Чорний ворон» і відмовою «лавреата» від її отримання з огляду на антиукраїнську діяльність головного освітянина держави без сумніву привернула увагу до визвольної боротьби українців 20–х років минулого століття і непересічних особистостей — отаманів, які стояли на чолі селянських загонів не лише Холодного Яру, а й усієї України. Один із них Данило Ількович Терпило (отаман Зелений). Відкрив його для сучасного загалу відомий дослідник, президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль, який свого часу надихнув В. Шкляра на написання «Залишенця».
Так сталося, що автор цих рядків усі свої 50 років прожив неподалік Святої Софії. Відтак собор із його садибою був завжди для нього чимось значно більшим, аніж просто туристичною атракцією чи «музеєфікованим храмом». Його мозаїки з фресками, глеки–голосники в мурах ХІ століття, шиферні плити на хорах і барокові «янголи у свитках» на дзвіниці сприймаються автором на рівні чогось неймовірно близького, свого, здатного передати саме тобі адресоване послання з глибин віків…Не менше важить Софія і в нашій колективній національній свідомості. Під її мурами (або в ній) відбувалися найважливіші події нашої історії. Тут патріарх Паїсій і митрополит Сильвестр Косів визнали державницьку гідність Богдана. І концепція «нерушимої стіни» iз захисницею Орантою народилася ще в середовищі київських книжників тієї ж доби. Тож саме Софія є неформальним, але від того не менш вагомим культурним і державним символом України.
Упродовж минулого десятиліття стан музею відчутно змінився на краще — стверджувати зворотне можуть хіба люди відверто упереджені. Було реставровано Митрополичий будинок, набула первісного вигляду оспівана поетами брама Заборовського — символ українського бароко, повернулися на своє місце відроджені руками краківських майстрів царські врата — перлина київських сніцерів XVIII століття. А головне — заповідник уперше набув статусу наукової установи. І колектив його науковців вирішив по–новому поглянути на чимало речей, які довго вважали усталеними. Благо, підстави для цього дав сам собор — інформацією, збереженою в його стінописах і графіті.
Як наслідок, у листопаді 2011–го, за рішенням Генасамблеї ЮНЕСКО і згідно з указом Президента Віктора Януковича, було урочисто відзначено тисячоліття собору. «Подякою» за успішно проведений ювілей невдовзі став наказ міністра культури Михайла Кулиняка про звільнення директора заповідника Нелі Куковальської, яка очолювала Софію впродовж 12 років. А призначений міністром новий склад Наглядової ради заповідника на чолі з академіком Петром Толочком оперативно виявив у роботі колективу безліч недоліків і упущень і (це при не скасованому ніким президентському указі!) категорично зажадав усунути з експозиції будь–які згадки про заснування собору в 1011 році…
