Бій целофановим торбинкам

Одноразовий посуд і целофанові пакунки так міцно ввійшли в побут сучасної людини, що уявити зручне життя без цих благ цивілізації стає дедалі складніше. Завдяки практичності й дешевизні без поліетиленових матеріалів сьогодні не обходиться майже жодне виробництво. Ми ж, беручи на касі супермаркету целофанову «маєчку», а то й місткий пакет, навіть не замислюємося над тим, що буде з цією «тарою» завтра і, тим паче, через десятки років. Якщо нас і далі не хвилюватиме це питання, то Україна ризикує перетворитися на гігантський смітник. Ці перспективи вже схвилювали і Верховну Раду — там навіть задумалися про законодавчу заборону целофанових пакетів.

Доля 80% маленьких пакетиків швидкоплинна — 20 хвилин використання і — 400 років утилізації. Виділяючи токсичні речовини, що потраплять згодом у ґрунт та воду, целофанові торбинки накопичуються на міських звалищах, звідти, розвіяні вітром, осідають на полях, «гірляндами» обліплюють дерева, захаращують зелені зони, плавають у водоймах, потрапляють до систем водопостачання й водовідведення, закупорюють зливові каналізації. Бактерій, здатних пере­робляти полімерні сполуки, в природі не існує. Екологи ствер­джують, що повінь на Закарпатті 1996 року спричинили саме поліетиленові пакунки у смітті — вони забили стоки у дамбах. Спалювати целофан теж не можна, адже при горінні вивільняються у повітря високотоксичні сполуки, які руйнують озоновий шар та імунну систему людини, спричиняють гормональні та онкологічні захворювання (якщо займаєтеся такою «утилізацією» на присадибних ділянках — негайно припиніть, здоров’я дорожче!).

«Наприкінці минулого року Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово–комунального господарства України розробило проект Закону України «Про обмеження виробництва, використання, ввезення та розповсюдження в Україні полімерних пакунків», яким пропонується заборонити виробництво, використання, ввезення та розповсюдження в Україні (крім транзиту вантажів) полімерних пакетів, об’єм яких менший двадцяти літрів, iз товщиною плівки — менше 0,025 міліметрів», — каже Денис Москаль, голова постійної комісії Київради з питань екологічної політики, голова Партії зелених. Якщо цей закон буде ухвалено, пакетiв (і зручності, яку вони принесли в наш побут) суттєво поменшає.

«Альтернативою полімерним пакункам мають стати паперові пакети або так звані екопакети, — додає Денис Москаль. — Екопакети зовні нічим не відрізняють від звичайних поліетиленових, просто під час їх виготовлення до сировини додають спеціальну добавку, завдяки якій пакет потім розкладається».

У Всеукраїнській екологічній лізі розуміють, що відмовитися від пластикових пакунків повністю сьогодні неможливо. Тому там пропонують заборонити безкоштовну роздачу малих поліетиленових пакетів і ввести податки на їх використання у магазинах. «Підвищення ціни на поліетиленову упаковку стимулюватиме людей використовувати паперові мішечки, які можна повторно переробляти, а також торбинки з тканини багаторазового використання», — говорить голова Ліги Тетяна Тимочко.

У ВЕЛ зазначають: на сьогодні в Україні вже розвивається виробництво екологічно безпечних пакунків. Із 2000 року на ринок поставляють пакувальний матеріал, який розкладається під впливом мікроорганізмів. «Ми наголошуємо на необхідності розробки технології і безпечної утилізацію поліетиленових матеріалів, оскільки відмовитись повністю від їх використання поки що не можливо, а шкоди навколишньому середовищу вони завдають неймовірної», — зауважує пані Тимочко.

Що реально можна зробити для вирішення проблеми вже зараз? Як мінімум — не купувати щоразу новий пакет, а приходити в магазин iз попередньо використаним. Ще краще — придбати полотняну торбу для походів у магазин та корзину для ринку. Квашену капусту, домашній сир і огірки можна транспортувати додому, як колись, — у скляній банці. Таким чином можна не тільки зробити внесок у збереження довкілля, а й заощадити непогані гроші.

А ЯК У НИХ?

У багатьох країнах світу вже зрозуміли екологічну небезпеку масового вжитку пластикової тари. У майже 40 країнах діє заборона (або обмеження) на продаж чи виробництво пластикових пакетів. У Данії ще у 1994 році ввели податок на безкоштовну роздачу поліетиленових пакунків у торговельних закладах. Як результат, після «плати за целофан» його популярність у покупців знизилася на 90%. Згодом схожий податок ввели в Ірландії та Латвії — там його попит знизився на 94%. У Німеччині утилізацію пакетів оплачують самі споживачі, а за збір і вторинну переробку відповідають продавці та розповсюджувачі. У Сінгапурі, Бангладеші й Тайвані 9 років тому через численні випадки закупорки каналізації та перекриття русел річок, що призводять до повеней, повністю заборонили використання поліетиленових торбинок. Така ж заборона діє в Австралії і в низці штатів Індії. В африканській Танзанії ще суворіше: за виробництво, імпорт або продаж пластикових пакетів штрафують на 2 тисячі доларів або «дають» рік в’язниці. Ввезення пластикових пакетів заборонено і в сусідньому з Танзанією Занзібарі. Великі поліетиленові пакети не використовують потужні мережеві супермаркети й аптеки Сан–Франциско. Вiсiм років тому у Великобританії були запущені на ринок перші у світі біорозкладні пакети для хліба. Протягом чотирьох років новий матеріал, повністю розкладається на вуглекислий газ і воду. В Китаї з 2008 року заборонено виробляти, продавати і використовувати поліетиленові пакети з товщиною плівки менше 0,025 мм. Першого січня 2011 року заборона використання поліетиленових торбинок «торкнулась» Італії. Тепер для придбаного товару покупці повинні мати сумки багаторазового використання або біопакети.